Практичний коментар  до Закону України Про охорону праці станом на 21.11.2002 р.tc "ЗАКОН УКРАЇНИ "tc "Про охорону праці"

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем  працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Коментар до ст. 1

Ця стаття дає загальне визначення поняття "охорона пра­ці", яке містить в собі комплексний підхід до вирішення питань безпеки, збереження життя і здоров'я працюючих під час виконання певних робіт в умовах вироб­ництва, правові, соціально-економічні, організаційні за­ходи, а також заходи протипожежної та радіаційної безпеки.

Документами, що визначають основні положен­ня з питань охорони праці, є правові та нормативні акти, затверджені в установленому порядку органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їх компетенції. Перелік міжгалузевих та галузевих норма­тивних актів зведено в Державний реєстр міжгалузевих, і галузевих нор­мативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП).

Введено поняття "роботодавець" та "працівник".

Слід підкреслити, що особа, яка вступає в трудові правовідносини, повинна оформити трудовий договір з роботодавцем.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Коментар до ст. 2

Сферу дії Закону України "Про охорону праці" значно розширено. Закон поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які використо­вують найману працю.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про підприємництво" "Для здійснення підприємницької діяль­ності підприємець має право укладати з громадянами договори про вико­ристання їх праці. При укладанні трудового договору, в тому числі у ви­падках, передбачених Законами України, — контракту, підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче вста­новленого в республіці мінімального рівня, а також: інші соціальні гаран­тії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпе­чення відповідно до чинного законодавства."

Форма трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок його реєстрації затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 27 червня 2001 року № 260.

Трудові правовідносини встановлюються шляхом укладан­ня трудового договору між роботодавцем і працівником, оформлюють­ся наказом по підприємству про прийняття на роботу з обумовленої в договорі дати. Ця дата і є початком роботи працівника на даному під­приємстві, в установі, організації.

Трудові правовідносини вважаються припиненими з дня припинення дії трудового договору. Таким днем є останній день роботи працівника.

Як зазначено в коментованій статті, дія Закону поширюється і на всіх працюючих на підприємстві, в установі, організації. До такої кате­горії осіб належать:

· працівники, що перебувають у відрядженні на підприємстві, в уста­нові, організації і беруть безпосередню участь у виробничому процесі;

· водії транспортних засобів, що в'їжджають на територію підпри­ємства, установи, організації;

· учні, вихованці і студенти, які перебувають на підприємстві, в установі, організації з метою проходження виробничої практики.

До прийняття нових нормативно-пра­вових актів з охорони праці чинними є діючі. В першу чергу це стосу­ється саме фізичних осіб. 

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжна­родного договору.

Коментар до ст. 3

Законодавство про охорону праці являє собою нову його гілку, яка почала діяти на території України з 1992 року.

Законодавство про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо пра­вових, соціально-еконо­міч­них, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Нормативно-правові акти з питань охорони праці містяться в Дер­жавному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охо­рону праці (Реєстр ДНАОП).

Починаючи з 1992 року, із введенням в дію Закону України "Про охорону праці" міністерства інші центральні органи виконавчої влади втратили право затвердження нормативних актів з питань охорони праці. Право затвердження надано Держнаглядохоронпраці Украї­ни.

Нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, затверджуються наказом підприємства. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади надають методичну допомогу з даного пи­тання.

Правове регулювання охорони праці в Кодексі законів про працю України міститься в розділі XI "Охорона праці", а також в розділах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок", "Праця молоді" та ін.

Складовою частиною законодавства про охорону праці є і Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Дер­жавний нагляд за проведенням профілактичних заходів з боку Фонду покладено на Держнаглядохоронпраці України.

Питання правового регулювання в галузі охорони праці регламенту­ється також в законах "Про підприємства в Україні" (стат­ті 17, 25), "Про підприємництво "(стаття 9), "Про колективні договори і угоди" (статті 7, 8), "Про оподаткування прибутку підприємств" (статті 5, 8, 12).

Частина друга коментованої статті закріпляє перевагу норм між­на­родних договорів і угод, згода на які надана Верховною Радою, над нормами національного законодавства. Ця норма застосовується до всіх міжнародних договорів, регульованих нормами міжнародного пра­ва, в яких Україна бере участь.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповід­но до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

· підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суціль­ного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

·  комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної по­літики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

· соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

· адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

· використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

· інформування населення, проведення навчання, професійної підго­товки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавця­ми та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

· використання світового досвіду організації роботи щодо полі­пшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Коментар до ст. 4

У цієї статті визначено ставлення держави (державних ор­ганів) до питань охорони праці працюючих. Пріоритет життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належ­них, безпечних і здорових умов праці залишається першочерговим.

Використаний новий принцип державної політики, а саме: підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суціль­ного технічного контролю за станом виробництв, технологій та про­дукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та не­шкідливих умов праці.

З'явився і новий напрям роботи в Міністерстві охорони здоров'я України — адаптація трудових процесів до можливостей працівника. Опрацьовуються підходи щодо розробки нових технологій.

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінфор­мувати працівника під розписку про умови пра­ці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності.

Коментар до ст. 5

Ще раз наголошено на те, що працівник з роботодавцем укладає трудовий договір. Умови трудового договіру не можуть містити поло­жень, які не відповідають законодачим та іншим нормативно-право­вим актам з охорони праці.

Звертається увага на те, що до виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Психофізіологічна експертиза — це тестування щодо можливості професійно виконувати певні види робіт. Але застосування цієї нової норми можливе тільки після прийняття відповідних нормативно-правових актів з даного пи­тання ("Положення про єдину систему психофізіологічної експертизи", "Порядок проведення психофізіологічної експертизи", "Положення про міжвідомчу раду" та ін). Зазначені проекти нормативно-правових ак­тів готуються до затвердження спільним наказом Держнаглядохоронпраці України та МОЗ України.

Підкреслюється важливість правильного оформлення правовідносин між працівником і роботодавцем. Трудовий договір є запорукою для страхування від нещасних випадків і професійних за­хворювань на виробництві (стаття 2 Закону України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначає: дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємст­вах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності, стат­тею 10 цього Закону визначено, що для страхування від нещасного ви-падку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страху­вання здійснюється в безособовій формі).

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодав­ця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Коментар до ст. 6

В Законі збережено права працівників на охо­рону праці під час роботи, а саме:

відмовитися від дорученої роботи, якщо створи­лася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей;

розірвати трудовий договір за власним бажанням (див. стат­тю 38 КЗпП), якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці. В такому випадку працівнику виплачується вихідна допо­мога в розмірі не менше тримісячного заробітку.

Дана стаття в новій редакції визначає певне місце страхового експер­та з охорони праці на підприємстві, іншими словами, страховий екс­перт, як і відповідні служби підприємства, на місцях забезпечує (не кон­тролює, не наглядає), а саме забезпечує додержання законодавства про охорону праці.

Слід також звернути увагу на те, що дана стаття приведена у відпо­відність до статті 113 Кодексу законів про працю, тобто на час зупи­нення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробниц­тва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається не тільки місце роботи, а також і середній заробіток.

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визна­ченому законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачу­ється грошова компенсація на придбання лікувально-профі­лактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчо­вих продуктів на умовах, передбачених колективним догово­ром.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлюва­ти за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодав­ством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Коментар до ст. 7

Дана стаття практично не відрізняється від попередньої редакції.. Єдине, на що необхідно звернути увагу, це останній абзац, яким допов­нено дану статтю. В разі змін виробничих умов після письмового інфор­мування працівника протягом двох місяців пільги і компенсації діють. Дана вимога повністю відповідає вимогам статті 32 КЗпП України.

Це стосується рівною мірою компенсацій і пільг, визначених законодавством, а також тих, які надаються додатково, визначаючи їх в колективному договорі. Пільгі, визначені законодавством, є обов'язковими для виконання і зменшен­ню не підлягають.

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучають­ся до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів ін­дивідуального захисту відповідно до нормативно-правових ак­тів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини пра­цівника роботодавець зобов’язаний замінити їх за свій раху­нок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додат­ково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Коментар до ст. 8

Дана стаття доповнена (абзац перший, друге речення) вимогою щодо забезпечення працівників, які залучаються до разових робіт, пов'я­заних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не пе­редбачені їх трудовим договором, засобами індивідуального захис­ту. Видача таких засобів провадиться за рахунок роботодавця, який відповідно до законодавства відносить їх до валових витрат.

В разі видачі додатково, понад встановлені нор­ми працівникам певних засобів індивідуального захисту, це тягне за собою сплату двадцятивідсот­ко­вого податку з боку працівника.

Ні в якому разі не слід плутати перевищення норми видачі з відсут­ністю в нормах певних засобів індивідуального захисту (наприклад, за­стосування на території України нових, раніше не відомих технологій. В таких випадках в колективному договорі в розділі "Охорона праці" необхідно дати конкретний перелік засобів із зазначенням професій).

Стосовно видачі мийних засобів на території України діє ДНАОП 0.05-3.06-22. Постанова НКТ РРФСР від 6 серпня 1922 року '"Про видачу мила". В найближчий час перегляду даного нормативно­го акта не передбачається.

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціаль­­ного страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язко­ве державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням. зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зара­ховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Коментар до ст. 9

Питання відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерчі працівника, регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності", який набрав чинно­сті з 1 квітня 2001 року". Тобто, починаючи з 1 квітня 2001 року, під­приємства не відшкодовують шкоду потерпшим на виробництві в разі нещасного випадку або професійного захворювання. Всі виплати потер­пілим здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Роботодавцю необхідно організувати і вчасно провести розсліду­вання. За результатами розслідування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання пов'язані з виробництвом, скласти акт за фор­мою, наведеною в Положенні про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в уста­новах і організаціях. Наявність затвердженого акта за формою дає право і є підставою для відшкодування шкоди потерпілому.

Роботодавець може додатково за рахунок прибутку визначати в колективному договорі виплати. Дані виплати сплачуються за раху­нок прибутку підприємства і підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства.

Стаття 10. Охорона праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Коментар до ст. 10

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умо­вами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвер­джено наказом Міністерства здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256.

Слід зазначити, що визначена в Переліку робота або професія для певної галузі застосовується і для інших галузей, де використовується дана робота або професія.

Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах в гірничорудній промисловості та на будівництві підземних споруд; за винятком:

· жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної роботи;

· жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням;

· жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах підприємства;

· жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 року № 241.

Вагітні жінки відповідно до статті 178 КЗпП України, в разі наяв­ності медичного висновку, повинні бути переведені на легку роботу, яка виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збережен­ням середнього заробітку за попереднім місцем роботи.

Вагітні жінки і жінки, що мають дітей віком до трьох років, не до­пускаються до роботи у вихідні дні.

Жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (стаття 177 КЗпП України).

Праця вагітних жінок і жінок, що мають ді­тей до трьох років (до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду) тощо, регулюється також статтями 179, 180,181,183,184 КЗпП України.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов’язаних з важкими роботами і роботами із шкід­ливими або небезпечними умовами праці, визначається поло­женням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповно­літніх визначаються законом.

Коментар до ст. 11

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'я­заних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умова­ми праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових пра­вовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охо­рони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці кори­стуються пільгами, встановленими статтями 187, 190 КЗпП України.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умова­ми праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 бе­резня 1994 року № 46.

Застосування праці осіб, що не досягли 18 років, у виробництвах, професіях і на роботах з небезпечними і шкідливими умовами праці, зазначених у названому Переліку, заборонено на всіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та видів діяль­ності.

Ця стаття містить заборону залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Міністерства охорони здо­ров'я України від 22 березня 1996 року № 59.

Усі особи до 18 років приймаються на роботу лише після поперед­нього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щоро­ку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Законодавство України забороняє залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (статті 192, 54. 51 КЗпП України).

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і пра­цевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Коментар до ст. 12

Статтю практично не змінено, за винятком останнього абзацу. Саме з ініціативи депутатів було внесено вимогу щодо заборони залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час. Враховуючи факт дії нормативно-правових актів у часі, норма закону, яка прийнята остан­ньою, виключає норму, яка прийнята раніше.

Слід нагадати, що інвалідами вважаються особи із стійким розла­дом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життедіяльності, до необхідності у соціальній допомозі і захисті.

Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економіч­них, політичних, особистих прав і свобод. Дискримінація інвалідів за­бороняється і переслідується законом (див. статтю 1 Закону України "Про основи соціаль'ної захищеності інвалідів в Україні).

Стаття 13. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управ­ління охороною праці, а саме:

¨ створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

¨ розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

¨ забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

¨ впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергоно­міки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

¨ забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

¨ забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

¨ організовує проведення аудиту охорони праці, лаборатор­них досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров’я виробничих факторів;

¨ розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі – акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробни­чих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативио-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно праців­ників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

¨ здійснює контроль за додержанням працівником техноло­гічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відпо­відно до вимог з охорони праці;

¨ організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

¨ вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формуван­ня у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за пору­шення зазначених вимог.

Коментар до ст. 13

Тема "система управління охороною праці" є централь­ною для багатьох підприємств. У спеціальних журналах, на семінарах для підприємців вирішальне значення надається питанню забезпечен­ня майбутнього і оновлення підприємства за допомогою внутрішніх систем управління.

Об'єктом управління охороною праці є діяльність функціональних служб та структурних підрозділів підприємства щодо забезпечення без­печних та здорових умов праці на робочих місцях, виробничих ділян­ках, у цехах та на підприємстві в цілому.

Міжнародні стандарти ISO 9000 з управління якістю продукції обу­мовили необхідність інтеграції охорони праці в єдину систему управ­ління виробництвом, розглядаючи при цьому і можливість отримання додаткової кваліфікації, підтвердженої відповідним сертифікатом.

Ці ідеї привели до того, що питання про систему управління у сфері охорони праці відіграє все більш важливу роль,.

Основні виробничі процеси, починаючи від отримання замовлення та організації виробництва, вимагають виваженої, цілеспрямованої і систематичної розробки технологічних процесів на виробництві.

Зрозуміло, що для ефективної діяльності підприємства необхідні цілеспрямоване визначення повноважень і системна організація охо­рони праці. При цьому досить часто недооцінюється включення вимог охорони праці в технологічний цикл підприємства. Аналіз європей­ського досвіду останніх років довів, що саме інтеграція цих питань в організацію управління підприємством має вирішальне значення для підвищення рівня продуктивності праці.

Особливості організації охорони праці на підприємстві відіграють важливу роль. Простої та зниження ефективності праці, викликані ава­ріями, нещасними випадками на виробництві, професійними захворю­ваннями, не тільки уповільнюють виробничі процеси, а й стають при­чиною високих додаткових витрат для підприємства. Крім того, ці яви­ща значною мірою негативно впливають на безпеку виробництва, якість продукції та ставлення до роботи працюючих.

Вдосконалення охорони праці на підприємстві має не тільки соціальне, а й безпосередньо економічне значення. Тому клю­човим завданням повинна стати організація охорони праці — як внут­рішня, так і між підприємствами, сформована таким чином, щоб охо­рона праці була інтегрована у виробничі процеси кожного підприємс­тва і сприяла вдосконаленню загальної продуктивності.

Із введенням Системи управління охороною праці (СУОП) кількість недоліків охорони праці знижують ризик нещасних випадків і можли­востей заподіяння шкоди здоров'ю, забезпечують усунення зупинень у виробничому процесі і пов'язаних із цим виробничих витрат.

Управління охороною праці може бути викладено у Положенні про управління охороною праці, яке повинне описувати загальні структу­ри системи, основні цілі і завдання, докладно пояснювати процеси і заходи, необхідні для досягнення поставлених завдань у сфері охорони праці, спираючись при цьому на міжгалузеві та галузеві нормативно-правові акти з питань охорони праці, а також на нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства.

Нормативні акти з охорони праці підприємства визначають по­рядок безпечного виконання робіт на території підприємства, у вироб­ничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях від­повідно до вимог міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. Нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, розробляються на підприємстві з урахуванням вимог Порядку опрацювання та затвердження власником нормативних ак­тів про охорону праці, що діють на підприємстві, який затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 21 грудня 1993 року № 132.

Положення про систему управління охороною праці може мати таку структуру:

Розділ 1. Загальна структура

Визначаються відповідальність і пов'язані з нею обов'язки посадо­вих осіб, керівників підрозділів та працівників, політика охорони пра­ці, функції та структура системи управління охороною праці.

Розділ 2. Документація СУОП

В цьому розділі визначається перелік нормативних актів, що діють на підприємстві, визначаються перелік документації, яку необхідно вес­ти на підприємстві, та порядок ведення обліку та стану виконання при­писів наглядових органів.

Розділ 3. Завдання СУОП та їх вирішення

В цьому розділі наводяться можливі шляхи вирішення завдань у сфері охорони праці, питання професійного відбору і навчання, орга­нізації та управління персоналом, заходи з охорони праці при плану­ванні та постачанні, введенні в експлуатацію, поточній експлуатації, виведенні з експлуатації, проведення контролю та порядок стимулю­вання.

Як правило, кожний структурний підрозділ Положення будується за такою стандартною схемою:

· мета і завдання;

· сфера діяльності;

· повноваження персоналу.

З огляду на існування різних виробничих структур та специфічні виробничі умови кожного з них, неможливо розробити універсальне положення, прийнятне для всіх підприємств. Тому зразкові положення мають модульну структуру і можуть бути легко приведені у відповід­ність до фактичних вимог і потреб кожною окремого підприємства.

Система управління охороною праці має дві суттєві задачи залежно від існуючої ситуації на підприємстві:

¨ створення власної системи управління охороною праці або вдо­сконалення вже існуючої системи управління;

¨ інтеграція системи управління охороною праці в загальну систе­му управління виробництвом.

Основні етапи і заходи при запроваджені або вдосконаленні системи управління охороною праці

Організація і координація робіт

Призначення уповноваженого з системи управління охороною праці, який організовує проведення необхідних заходів щодо запровадження системи управління на підприємстві. Такою особою може бути керівник служби охорони праці або фахівець з охорони праці.

Надання уповноваженому певних прав, необхідних для втілення в життя системи управління.

Ознайомлення керівників і трудового колективу з проектом.

Визначення функцій та завдань управління.

Визначення системи внутрішнього контролю функціонування системи.

Спеціальні завдання при створенні системи управління охороною праці.

Для організації самостійної системи управління охороною праці не­обхідно реалізувати такі етапи роботи:

Етап 1

· визначення посадових осіб, на яких буде покладено обов'язок створення СУОП;

· визначення функцій системи управління. До кола питань з управ­ління охороною праці повинно включатися вирішення таких основних завдань: навчання працюючих безпеці праці і пропаганди питань охо­рони праці; забезпечення безпеки виробничого устаткування; забезпе­чення безпеки виробничих процесів; забезпечення безпеки будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптималь­них режимів праці та відпочинку працюючих; організація лікувально-профілактичного обслуговування працюючих; професійний відбір пра­цюючих за окремими спеціальностями;

· визначення організації системи з розкриттям її структури, поси­ланням на нормативно-правові акти.

Етап 2

Встановлення завдань, пов'язаних з охороною праці, що виплива­ють зі специфіки підприємства.

Розробка нормативу з організації системи за участі всіх структур­них підрозділів підприємства (розподіл повноважень, опис виробни­чих функцій, формування списку осіб, відповідальних за виконання цих функцій).

Етап З

Розробка Положення про управління охороною праці. Для визна­чення того, які вимоги з охорони праці повинні бути реалізовані на да­ному підприємстві, занотовуються найважливіші питання і даються пояс­нення щодо змісту Положення. Цей проект затверджується наказом по підприємству і вводиться в дію на підприємстві шляхом розробки нор­мативних актів підприємства. Положення містить такі розділи:

Перевірка документів, які є на підприємстві (наприклад, інструкції з охорони праці, з безпечної експлуатації, положення про навчання з питань охорони праці тощо) на їх прийнятність та відповідність систе­мі управління.

Вивчення існуючих стандартних процедур у сфері охорони праці (наприклад, акти реєстрації нещасних випадків на виробництві) і осіб, які беруть в них участь, з метою перевірки і вдосконалення цих проце­сів та приведення їх у відповідність.

Разом з уповноваженим із системи управління охороною праці від­повідальні за окремі виробничі функції розробляють порядок функціо­нування системи для окремих сфер діяльності. У ньому представляють розподіл обов'язків і графіки виконання окремих завдань. Уповнова­жений із системи управління об'єднує їх в один документ.

Розробка в порядку, визначеному роботодавцем, інструкцій, інших нормативних актів відповідно до вищезгаданої загальної процедури. Перевірка дотримання графіка виконання поставлених завдань упов­новаженим із системи охорони праці.

Вдосконалення проекту Положення уповноваженим із системи управління охороною праці проводиться паралельно з розробкою ін­струкцій, інших нормативних актів. Ознайомлення відповідних праців­ників залежно від сфери їх діяльності з документами із системи управ¹ ління є обов'язковою умовою. Введення цих документів у дію викону­ється послідовно.

Важливим аспектом є забезпечення системи внутрішньої перевірки функціонування уповноваженим з управління охороною праці разом з керівництвом підприємства, за участі представників трудового колек­тиву, уповноважених з охорони праці. Проведення внутрішніх переві­рок з поданням звіту керівництву підприємства і нагляд за проведен­ням поправок уповноваженим із СУОП. Розвитек і утримання системи.

Викладення підходу при вже існуючій системі управління

Якщо інтегральні елементи управління, як, наприклад, організація структури, основні лінії і принципи, вже визначені існуючими система­ми управління, необхідно взяти за основу вищевикладені пропозиції і порівняти з існуючою системою (це стосується також загальних адмі­ністративних норм з утримання системи, документації та ведення архі­ву. Інтеграційні виробничі процеси уже існують у вигляді нормативно-правових актів з охорони праці.

Етап 1

Визначення завдань і обов'язків окремої виробничої функціональ­ної одиниці у сфері охорони праці. Розширення директив з організації системи за участі керівництва підприємства стосовно відповідальних осіб та сфер діяльності у сфері охорони праці.

Етап 2

Визначення положень з охорони праці, які повинні бути враховані (або розроблені) на кожній окремій дільниці виробництва.

Етап З

Розробка внутрішніх норм, які повинні враховувати взаємодію окре­мих дільниць, безпеку працівників поза їх виробничими місцями, без­пеку тих, хто не бере участі в технологічному процесі, на кожному з виробничих об'єктів.

Етап 4

Додаткова розробка регулювання питань охорони праці. Вданому випадку уповноважений із системи управління повинен вирішити, як процеси доповнюються регулюванням різних систем і які норми вва­жаються такими, що стосуються виключно охорони праці.

Викладення підходу при інтеграції системи управління охороною пра­ці в Настанову з якості 

 Основні етапи під час виконання проекту — такі ж, як наведено вище. Розділи Настанови з якості доповнюються питаннями, що стосуються охорони праці. Звичайно Настанова доповнюється додатковими роз­ділами, необхідними для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, якщо зазначені вимоги неможливо розмістити в існуючих розді­лах Настанови.

Структура Положення про управління охороною праці, з урахуван­ням бажаності максимального зближення зі структурою Настанови з якості, могла б виглядати таким чином (за необхідності вона може до­повнюватися специфічними вимогами даного підприємства).

Орієнтовна структура Положення про систему управління охороною праці

1. Загальні положення

1.1. Відповідальність посадових осіб

1.2. Основні принципи політики в сфері охорони праці

1.3. Функції системи управління охороною праці

2. Структура і документація СУОП

2.1. Структура системи управління охороною праці

2.1.1. Права, обов'язки і відповідальність керівників служб та під­розділів, а також працівників

2.1.2. Служба охорони праці

2.1.3. Комісія з питань охорони праці та громадські організації 2.2. Документація СУОП

2.2.1.  Використання законодавчих і нормативно-правових актів

2.2.2. Управління нормативними актами, що діють на підприємстві.

2.2.3. Дії у зв'язку з"приписами наглядових органів та служб охоро­ни праці підприємства

3. Завдання СУОП та їх вирішення

3.1. Професійний відбір і навчання

3.1.1. Професійний відбір

3.1.2. Навчання з питань охорони праці і система інструктажів

3.2. Взаємодія та інформація

3.2.1. Поточні перевірки, огляди окремих підрозділів і підприємст­ва в цілому

3.2.2. Інформаційне забезпечення проведених заходів

3.2.3. Засідання комісій

3.2.4. Наради і збори

3.3. Організація праці

3.3.1. Безпечність виробничих приміщень, засобів виробництва, тех­нологічних процесів

3.3.2. Організація робочого місця

3.3.3. Організація робочого часу

3.4. Планування і постачання

3.4.1. Заміна засобів виробництва

3.4.2. Заміна матеріалів, що застосовуються

3.4.3. Заміна організації праці

3.4.4. Організація безпеки при залученні зовнішніх фірм

3.4.5. Перевірка умов контракту і постачання

3.5.  Введення в експлуатацію, поточна експлуатація, виведення з експлуатації

3.5.1.  Монтаж, введення в експлуатацію

3.5.2. Поточна експлуатація

3.5.3. Ремонтні роботи

3.5.4. Збої в експлуатації

3.5.5. Виведення з експлуатації

3.5.6. Маркування

3.6. Засоби індивідуального захисту

3.7. Аналіз і попередження можливих загроз

3.8. Дії у випадку аварії та нещасних випадків. Попередження аварій

3.9. Контроль та коригуючі заходи

Опрацювання Положення про систему управління охорони праці на підприємстві є одним із основних етапів підготовки підприємства до про­ведення аудиту з охорони праці, який в найближчий час буде запрова­джено на території України згідно з вимогою коментованої статті.

До прийняття відповідних нормативно-правових актів, що регулюють порядок та процедуру про­ведення аудиту, дана норма не застосовується.

Особливо важливо те, що вперше чітко визначено роз­межування безпосередньої відповідальності роботодавця і працівника (див. статтю 14).

Криміналь­ним кодексом України визначено відповідальність роботодавців за злочини проти безпеки ви­робництва (статті 271, 272, 273, 274, 275 розділу X "Злочини проти без­пеки виробництва").

Криміналь­ний кодекс України:

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб'єктом підприємницької діяльно­сті, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2, Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Стаття 272.  Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою

1. Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвище­ною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавлен­ням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 273. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах

1, Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах особою, яка зобов'язана їх дотримува­ти, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяж­ких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — карається виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 274.   Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки

1. Порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної без­пеки особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно створило за­грозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподія­ло шкоду здоров'ю потерпілого,— карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбав-ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти ро­ків з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 275. Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд

1. Порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечно­го її використання, а також порушення під час проектування чи будів­ництва правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і спо­руд, особою, яка зобов'язана дотримувати таких правил, якщо це ство­рило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов’язаний:

· дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

· знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користу­ватися засобами колективного та індивідуального захисту;

· проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Коментар до ст. 14

В той же час законодавством передбачено коло обов'язків працівника з цих питань, і в першу чергу це вимога — дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі вико­нання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства.

Кожен працівник повинен знати, що Закон України "Про охорону праці" забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання з питань охорони праці.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про охорону праці" та стат­тею 169 КЗпП України працівники певних категорій повинні проходи­ти за рахунок роботодавця попередній і періодичний медичні огляди.

В разі непроходження медичного огляду або ненавченості з питань охорони праці працівник повинен бути відсторонений від роботи.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудо­вої дісципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обо­в'язків, у тому числі в галузі охорони праці, полягає в тому, що винний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв'язку з на­кладеним на нього дисциплінарним стягненням.

Виконувати вимоги з охорони праці та виробничої санітарії праців­ників зобов'язують Кодекс законів про працю України (ст. 139, 159), За­кон України "Про охорону праці" (ст. 14), правила внутрішнього трудо­вого розпорядку, що діють на підприємствах, в установах і організаціях, норми колективних договорів, інші нормативні акти. Відповідні умови можуть бути внесені і до контрактів, які укладаються з працівниками.

КЗпП України (ст. 147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положення­ми про дисціплину, що діють у деяких галузях суспільного виробниц­тва, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплі­нарні стягнення.

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відпо­відну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

¨ видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документа­цію і пояснення з питань охорони праці;

¨ вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

¨ зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механіз­мів, устаткування та інших засобів виробництва у разі пору­шень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

¨ надсилати роботодавцю подання про притягнення до від­по­відальності працівників, які порушують вимоги щодо охо­рони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у ра­зі лік­відації підприємства чи припинення використання най­маної праці фізичною особою.

Коментар до ст. 15

Роботодавець створює на підприємстві службу охорони праці від­повідно до Типового положення про служби охорони праці, затвер­дженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 3 серпня 1993 року № 73.

Термін "служба" за своїм тлумаченням є "збірним", тобто, залежно від існуючих умов на підприємстві утворюються відповідні підрозділи охорони праці: управління, відділи, сектори тощо.

Але слід звернути увагу на доповнення в Законі стосовно заробіт­ної плати цієї категорії працюючих, яка прирівнюється до заробітної плати керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Права служб охорони праці збережено. Слід відзначити, що статтю доповнено новим абзацем щодо залучення сторонніх спеціалістів для виконання функцій служб охорони праці на підприємствах з кількістю працюючих до 20 осіб. Дані спеціалісти повинні мати відповідну підго­товку. Потребують пояснення слова "відповідна підготовка". Треба ро­зуміти, що на цю категорію спеціалістів поширюються такі ж вимоги, як і на працівників служб охорони праці, а саме: вища технічна освіта, стаж роботи на виробництві, бажано певний досвід роботи в сфері охо­рони праці, вчасне проходження навчання з питань охорони праці.

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового ко­лективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівника­ми особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затвер­джується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Коментар до ст. 16

Стаття практично залишилась в попередній редакції. Слід заува­жити єдине, що комісія з питань охорони праці, не є обов'язковою, вона може бути створена за рішенням трудового ко­лективу. В разі такого рішення на підставі Типового положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві, затвердженого нака­зом Держнагляд­охоронпраці України від 3 серпня 1993 року № 72, розробляється Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві, яке затверджується на загальних зборах працюючих або на конференції уповноважених від працюючих.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фі­нан­сування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами пра­ці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За ре­зультатами періодичних медичних оглядів у разі потреби робо­тодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відпові­дальність згідно із законодавством за від­повідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спе­ціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відпові­дальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок по­зачерговий медичний огляд працівників:

· за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

· за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Коментар до ст. 17

Закон зобов'язує роботодавця за свої кошти організувати прове­дення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протя­гом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важ­ких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

Закон визначив вимогу щодо обов'язкового проведення роботодав­цем за свої кошти, у разі потреби, також і оздоровчих заходів, які ви­значаються відповідними закладами охорони здоров'я.

Слід звернути увагу також на те, що медичні огляди проводяться не будь-якими, а відповідними закладами охорони здоров'я. Тобто тільки тими, які пройшли в установленому порядку процедуру акредитації.

Звертається увага на те, що Законом України "Про охорону праці" регулюється обов'язковість проведення медичних оглядів пев­них, а не всіх взагалі категорій працюючих.

Обов'язкові медичні огляди проводяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 32 березня 1994 року № 45.

 Цим Положенням встановлено єдиний порядок організації та про­ведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій,

обов'язки, права і відповідальність роботодавця, працівника і закладу Міністерства охорони здоров'я України, перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду.

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі робо­ти повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведін­ки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і пе­ревірку знань відповідних нормативно-правових актів з охоро­ни праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і пері­одично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадо­вих осіб з питань охорони праці визначається типовим поло­женням, що затверджується спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі поса­дові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони по­винні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та під­вищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуван­ням особливостей виробництва відповідних об’єктів економі­ки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх нав­чальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з наг­ляду за охороною праці.

Коментар до ст. 18

На підприємствах на основі Типового положення про навчання, ін­структаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвер­дженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 4 квітня 1994 року № 30, з урахуванням специфіки виробництва та вимог міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці розробляються і затверджуються наказом відповідні Положення про на­вчання з питань охорони праці, що діють в межах підприємства, щорічні плани-графіки навчання і перевірки знань працівників з питань охоро­ни праці, з якими вони всі повинні бути ознайомлені. Відповідальність за организацію цієї роботи на підприємстві несе роботодавець, а в струк­турних підрозділах (цеху, дільниці, лабораторії, майстерні тощо) — посадові особи, визначені наказом відповідно до розподілу обов'язків. Положення про навчання з питань охорони праці визначає порядок:

· організації та проведення інструктажів;

· навчання (спеціального навчання);

· перевірки знань з питань охорони праці працюючих (у тому чи­слі посадових осіб);

· впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною не­безпекою (стажування, дублювання, протиаварійне тренування).

До Положення про навчання з питань охорони праці, що діє у ме­жах підприємства, додаються:

1. Наказ про розподіл обов'язків між службою охорони праці та службою кадрів щодо повноважень з питань навчання і перевірки знань з охорони праці.

2. Наказ про створення постійно діючої комісії з перевірки знань з охорони праці.

3.  Наказ щодо визначення особи, відповідальної за проведення вступного інструктажу.

4. Накази про допуски до самостійної роботи.

5. Наказ керівника щодо визначення складу працівників, які залу­ча­-ються до професійного навчання кадрів на виробництві (щорічно по­новлю­ється і погоджується із профспілковим комітетом).

6. Плани-графіки проведення навчання та перевірки знань з охоро­ни праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники.

7.  Тематичні плани та програми спеціального навчання з ураху­ванням вимог охорони праці для конкретної галузі і виробництва, ви­дів робіт.

8. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуван­ням специфіки виробництва.

9. Екзаменаційні білети з перевірки знань з питань охорони праці.

10. Форми протоколу засідань ПДК з перевірки знань з питань охо­рони праці.

11. Бланки посвідчень про перевірку знань з питань охорони праці.

12.  Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці.

13. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для праців­ників.

14. Журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці (пер­винного, повторного, позапланового, цільового).

15. Орієнтовний перелік питань первинного інструктажу для пра­цівників.

16. Робочі навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою.

17. Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходи­ти раз на три роки навчання і перевірку знань з питань охорони праці безпосередньо на виробництві.

18. Перелік посадових осіб, які повинні проходити навчання з пи­тань охорони праці у навчальних закладах, а перевірку знань — у від­повідній ПДК.

19. Перелік посадових осіб і фахівців, які безпосередньо залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки.

20.  Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), затверджений керівником підприємства.

21. Програми стажування для конкретних професії, посади, робо­чого місця (затверджуються роботодавцем).

22. Перелік професій та посад працівників, які звільняються від пер­винного, повторного та позапланового інструктажів.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, ви­конання загальнодержавної, галузевих та регіональних прог­рам поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запо­бігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охо­рону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізо­ваної продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових вит­рат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законо­давства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Коментар до ст. 19

Ця стаття є новою. По-перше, слід зауважити, шо захо­ди з охорони праці фінансуються не за рахунок працюючих, а робото­давцем. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" всі заходи і засоби, крім тих, що цим Законом визначені як амортизаційні, відносяться до валових витрат. Під час опрацюван­ня комплексних заходів з охорони праці слід опрацювати і врахувати вимоги статті 5 "Валові витрати" Закону України "Про оподаткуван­ня прибутку підприємств".

З метою чіткого визначення цих заходів на сьогодні вже опрацьо­вано проект постанови Кабінету Міністрів України "Перелік заходів і засобів з охорони праці, що належать до валових витрат". Його за­твердження надасть змогу підприємствам виконати вимогу третьої ча­стини цієї статті.

Не визначеним на сьогодні залишається термін, за який береться сума реалізованої продукції. Тому можна рекомендувати суму реалізо­ваної продукції за рік, що передує терміну дії колективного договору. Саме в колективному договорі визначається цей перелік заходів.

В частині фінансування профілактичних заходів не слід забувати про Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробниц­тві, першочерговим завданням якого є проведення профілактичних за­ходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професій­ним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахова­них, викликаним умовами праці (стаття 1 Закону України "Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", та право роботодавця відповідно до статті 45 зазна­ченого Закону "вимагати від Фонду соціального страхування від не­щасних випадків виконання його  обов'язків щодо організації профі­лактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих".

На даний час не застосовується з боку роботодавців досить впли­вова інституція — Наглядова рада, яка відповідно до статті 26 "Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків":

уразі наявності порушень законодавства про страхування від нещас­ного випадку встановлює Фонду соціального страхування від нещасних випадків строк для їх усунення. Якщо зазначені порушення не усунено, порушує питання про відповідальність посадових осіб Фонду згідно із за­конодавством;

сприяє налагодженню взаємовідносин і взаємодії Фонду соціального страхування від нещасних випадків, страхувальників та застрахованих у вирішенні завдань страхування від нещасного випадку, передбачених статтею 1 цього Закону.

Для бюджетних організацій можна закладати в бюджетний запит два відсотки від планованого на наступний рік фонду заробітної пла­ти. Така дія відповідатиме вимогам частини третьої статті 27 Бюджет­ного кодексу.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному до­говорі, угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають за­без­печення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничо­го середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійно­го захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Коментар до ст. 20

Колективний договір є найважливішим документом у системі нор­мативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівни­ком з першочергових питань соціального характеру, в тому числі з пи­тань охорони праці. Фактично колективний договір — це єдиний меха­нізм реалізації вимог законодавства про охорону праці. Законом Украї­ни "Про колективні договори і угоди" та статтею 13 КЗпП України передбачено, що здійснення комплексних захходів щодо організації без­печних та нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а та­кож реалізація працюючими своїх прав і соціальних гарантій на охоро­ну праці забезпечуються за допомогою колективного договору (уго­дою, трудовим договором).

Загальні принципи формування двосторонніх зобов'язань з охоро­ни праці не повинні суперечити законодавству (законам, іншим норма­тивно-правовим актам). Гарантії, пільги і компенсації працюючим, що передбачені законодавством, є обов'язковими для виконання за будь-яких умов.

За наявності на підприємстві певних економічних можливостей піль­ги і компенсації можуть перевищуватися і на підставі колективного договору застосовуватись у більш значних розмірах.

В колективних договорах, як правило, визначаються також прин­ципи економічного стимулювання за стан охорони праці. Економіч­ний механізм управління охорони праці передбачає систему заохочень для тих, хто не допускає порушень вимог особистої безпеки.

За допомогою колективного договору необхідно вирішувати й ряд інших важливих питань, таких, як встановлення вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який розриває трудо­вий договір з причин невиконання роботодавцем вимог законодавства та зобов'язань колективного договору з питань охорони праці; визна­чення умов здійснення грошової компенсації на придбання лікуваль­но-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчо­вих продуктів, якщо робота працівника має роз'їзний характер; вста­новлення строку вивільнення від основної роботи уповноваженого з питань охорони праці (із збереженням середнього заробітку) для мож­ливості виконання ним своїх громадських обов'язків та проходження навчання з питань охорони праці.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та ін­дивідуального захисту працюючих повинні провадитися з ура­хуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будів­ництво, реконструкція, техніч­не переоснащення тощо вироб­ничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження но­вих для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої до­кументації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з вико­нанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небез­пеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуа­тацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша не­безпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення ек­спертизи на від­по­відність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих ви­роб­ничих об’єктів проводиться за участю представників про­фесійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих ре­човин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та держав­ної реєстрації.

Коментар до ст. 21

Коментована стаття, а також стаття 154 КЗпП України вимагають, що проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

Проведення експертизи проектної документації на її відповідність нормативним актам з охорони праці здійснюється з метою недопущен­ня будівництва й виготовлення засобів виробництва та захисту, що не відповідають вимогам з охорони праці.

Експертиза проектної документації на її відповідність вимогам нор­мативних актіх з охорони праці проводиться згідно з постановою Ка­бінету Міністрів України від 23 червня 1994 року № 431 "Про порядок проведення державної експертизи (перевірки) проектної документації на будівництво та реконструкцію виробничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охо­рону праці", якою затверджено Положення про проведення такої екс­пертизи.

Дана стаття пропонує суттєво змінити підходи з питань видачі до­зволів. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці Украї­ни визначено об'єкти підвищеної небезпеки. Саме тільки те, що пов'яза­не з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, підпадає під дозвільну систему. Перелік таких об'єктів затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України. Все інше не потребує отримання дозволу Держнаглядохоронпраці Украї­ни.

На даний час іде опрацювання проекту зазначеної постанови, якою передбачається затвердити і порядок видачі таких дозволів.

До прийняття цієї постанови на території України в частині видачі дозволів діють постанова Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 1993 року № 831, якою затверджено Положення про видачу Державним ко­мітетом з нагляду за охороною праці власникові підприємства, устано­ви, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації. Даною постановою визна­чено порядок отримання дозволу на початок роботи підприємства. В документі визначено і процедуру отримання. Слід звернути увагу, що дана постанова є єдиним нормативно-правовим актом, яким врегульо­вано порядок отримання такого дозволу. Необхідно також зауважити, що в разі проведення контрольного обстеження підприємств (підпри­ємства недержавної форми власності) органи державного нагляду за охороною праці проводять його безкоштовно.

Видача дозволів на види діяльності і робіт регулюється Положен­ням про порядок видачі дозволів Комітетом з нагляду за охороною праці України, яке затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 4 червня 1999 року. Це Положення встановлює органі­заційно-правові основи та порядок видачі дозволів на такі види діяль­ності і робіт:

· розроблення нових технологій, виготовлення, застосування но­вих машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, у тому числі придбаних за кордоном, відповідно до ви­мог нормативних актів;

· виготовлення, випробування, монтаж, ремонт, реконструкцію, на­лагодження та експлуатацію парових і водогрійних котлів і посудин, що працюють під тиском, трубопроводів пари і гарячої води, підйомних спо­руд, устаткування та технологічних об'єктів газового комплексу;

· навчання працівників з питань охорони праці;

· гірничі відводи на всі види користування надрами (крім видобу­вання корисних копалин місцевого значення).

Статтею 9 Закону України "Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності" передбачено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Види діяльності, зазначені в цьому Законі, не перехрещуються з видами діяльності, визначеними в наказі № 103. Порядок отримання ліцензій визначається виключно Ліцензій­ними умовами, і відповідно до Указу Президента України від 20 трав­ня 1999 року № 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності" єдиним документом дозвільного харак­теру є ліцензія. Тобто, якщо вид підприємницької діяльності підпадає під статтю 9 Закону України "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності" і підприємець отримав в установленому порядку ліцензію, на отриману ліцензію ніхто ніяких дозволів не видас і, не має права вимагати.

Проведення експертизи проектів, реєстрації, оглядів, випробуван­ня тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соці­ально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію про­водиться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Ска­сування реєстрації підприємств відповідно до законодавства проводить­ся виключно в судовому порядку.

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, про­фесійних захворювань і аварій

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вес­ти облік нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єд­наннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, профе­сійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’яза­ний видати потерпілому або іншій заінтере­сованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний ви­падок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішу­ються посадовою особою органу державного нагляду за охоро­ною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Коментар до ст. 22

Всі вимоги цієї статті Закону конкретизовані у Положенні про роз­слідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій на підприємствах, в установах і организаціях, затвердженому по­становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1998 року № 623 (далі — Положення про розслідування).

Відповідно до статті 34 "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й вна­слідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї ко­місії, але не більш як на 50 відсотків. Дане питання потребує доповнити Положення зазначеною нормою, а також критеріями зменшення одно­разової допомоги. Крім того, є багато пропозицій щодо акта Н-5, більш чіткого визначення процедури складання акта за формою Н-1 тощо.

Роз­слідуванню підлягають всі без винятку нещасні випадки на виробництві не залежно від того береться чи не береться на облік, складається чи не складається акт за формою Н-1.

Право посадової особи в частині вимоги складання акта за формою Н-1 може бути оскаржено в судовому порядку.

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випад­ків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випад­ків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілак­тичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу не­щасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих пи­тань, а також до повідомлень, подань та приписів органів дер­жавного управління і державного нагляду за охороною праці.

Органи державного управління охороною праці у встанов­леному порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконан­ня загальнодержавної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров’я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звіт­ність з питань охорони праці, форма якої погоджується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Коментар до ст. 23

Єдина статистична звітність ведеться у відповідності до Єдиної державної системи показників обліку умов і безпеки праці, затвер­дженої наказом Держнаглядохоронпраці від 31 березня 1994 року № 27. На даний час державними органами статистики опрацьовуються нові фор­ми звітності за погодженням з Держнаглядохоронпраці України, Фондом соціального страхування від нещасних випадків і профспілками.

Стаття 24. Добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціа­лістів з охорони праці

З метою об’єднання зусиль найманих працівників, учених, спе­ціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліп­шення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об’єднання громадян, що діють відпо­відно до закону.

Коментар до ст. 24

Створення добровільних громадських об'єднань (асоціацій, това­риств, спілок тощо) передбачено також Законом України "Про об'єд­нання громадян". Відповідно до статті 9 цього Закону об'єднання гро­мадян утворюються і діють за всеукраїнським, місцевим, міжнародним статусом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про об'єднання грома­дян" об'єднання громадян діє на підставі статуту. Відповідно до Зако­ну України "По охорону праці" можуть створюватись добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочен­ня за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види за­охочень визначаються колективним договором, угодою.

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного під­приємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони пра­ці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповід­них профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за висо­кий рівень травматизму і професійної захворюваності та нена­лежний стан охорони праці.

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до зако­нодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Коментар до ст. 25

Коментованою статтею передбачено право на стимулювання діяль­ності з питань охорони праці.

Перша частина статті передбачає, що до працівників підприємств можуть застосовуватись будь-які заохочення в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Стосовно економічного стимулювання підприємств діють норми статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Слід звернути увагу на те, що в рамках конкурсу "Кращий робото­давець року" Держнаглядохоронпраці України за підтримки Фонду со­ціального страхування від нещасних випадків запровадив три номіна­ції "За безпечне ведення робіт". Переможці номінацій мають право на зменшення розміру страхового внеску на 50 відсотків.

Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізич­ним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розс­лідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які про­ходять обстеження щодо наявності професійного захворюван­ня, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Коментар до ст. 26

Роботодавець відшкодовує всі витрати на проведення робіт, пов'я­заних з аваріями (рятування потерпілих, ліквідація наслідків, розсліду­вання тощо), нещасними випадками, професійними захворюваннями на виробництві, в тому числі і на відрядження.

В попередній редакцій' була вимога щодо відшкодування шкоди по­терпілим. На даний час цю функцію в повному обсязі покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-право­вих актів з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Стаття 28. Опрацювання, прийняття та скасування норма­тивно-правових актів з охорони праці

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці прова­дяться спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці за участю профе­сійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у га­лузі охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Коментар до ст. 28

Опрацювання нормативно-правових актів з охорони праці прово­диться відповідно до Положення про опрацювання, прийняття, пере­гляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 16 березня 1994 р. № 19.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1997 року № 64 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про охорону праці" Державним комітетом України з нагляду за охороною праці створено реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить повний перелік правил, норм, стандартів, економічних нормативів та інших документів з пи­тань охорони праці.

Відомості про зміни у Реєстрі ДНАОП, про затвердження і введен­ня в дію нових, перегляд і зміни чинних державних нормативних актів про охорону праці систематично публікуються в покажчику ДНАОП, журналі "Охорона праці" та інших виданнях.

Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкід­ливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний по­відомити про це відповідний орган державного нагляду за охо­роною праці. Вінможе звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для вико­нання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.

Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінте­ресо­ваних працівників про рішення зазначеного органу дер­жавного нагляду за охороною праці.

Коментар до ст. 29

Про кожен факт відхілення від вимог міжгалузевих і галузевих нор­мативних актів про охорону праці, коли з певних об'єктивних причин роботодавець неспроможний повністю усунути небезпечні або шкідливі для здоров'я умови праці, він зобов'язаний повідомити орган державно­го нагляду за охороною праці, а в необхідних випадках також звернути­ся до нього з клопотанням про встановлення виняткового порядку засто­сування відповідного нормативу на обмежений період, необхідний для реалізації програм щодо приведення умов праці на конкретному вироб­ництві чи робочому місці до нормативних вімог.

Законодавством передбачено, що зазначене клопотання подається обов'язково за попередньою згодою працівників, яких це стосується, адже йдеться про соціальні інтереси цих працівників, про можливе збіль­шення ризику для їхнього здоров'я. Таким чином, якщо працівники заперечують проти роботи з відхиленням від вимог міжгалузевих і га­лузевих нормативних актів про охорону праці протягом запланованного работодавцем строку виконання профілактичних заходів, остан­ній не має права порушувати зазначене клопотання, а зобов'язаний припинити небезпечні роботи. Згода працівників повинна бути підтвер­джена відповідним документом.

Порядок припинення чинності державних нормативних актів про охорону праці визначено Положенням про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих норматив­них актів про охорону праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 16 березня 1994 р.

У Положенні наведено виключний перелік випадків коли можливе тимчасове припинення чинності міжгалузевих і галузевих норматив­них актів про охорону праці.

До письмового клопотання додаються:

· програма приведення умов і безпеки праці на відповідному об'єк­ті, виробництві, устаткуванні, робочому місці до нормативних вимог;

· висновок науково-дослідної, проектно-конструкторської або ін­шої компетентної організації про стан і можливість безпечної експлуата­ції об'єкта, виробництва, устаткування, робочого місця;

· висновок місцевого органу державного нагляду за охороною пра­ці про можливість тимчасового припинення чинності нормативного акта.

Орган державного нагляду за охороною праці зобов'язаний в місяч­ний строк з дня одержання матеріалів розглянути клопотання робото­давця і повідомити його про результати.

Роботодавець повинен повідомити відповідних працівників про рі­шення органу державного нагляду за охороною праці.

Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і професійного навчання

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного нав­чання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об’єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки за погодженням з відповід­ним профспілковим органом.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охо­рону праці у такому ж порядку, що й до працівників підпри­ємства.

Коментар до ст. 30

Стан та обладнання приміщень, будівель, споруд, робочих місць, машин, механізмів, устаткування, приладів, пристроїв, інструменту тощо, які використовуються в процесі трудового та професійного на­вчання молоді, а також організація робіт протягом такого навчання мають забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці учнів, студен­тів та інших вихованців навчально-виховних закладів незалежно від того, де вони набувають практичних навичок — у майстернях, цехах, лабораторіях, дослідних господарствах, дільницях навчальних закла­дів чи безпосередньо в трудових колективах підприємств, установ, организацій.

Для досягнення цієї мети, що є одним з основних принципів держав­ної політики в галузі охорони праці, Закон поширює вимоги міжгалу­зевих та галузевих нормативних актів про охорону праці на сферу тру­дового і професійного навчання молоді, встановлюючи обов'язковість їх розповсюдження як для підприємств, майстерень, навчальних або наукових лабораторій, де учні чи студенти проходять трудове чи вироб­ниче навчання або виробничу практику, так і для робочих місць трудо­вого чи виробничого навчання, що безпосередньо обладнані у навчаль­но-виховних закладах.

Стаття 31. Органи державного управління охороною праці

Державне управління охороною праці здійснюють:

· Кабінет Мі­ністрів України;

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

· Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві дер­жавні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Коментар до ст. 31

Перелік органів державного управління охороною праці не зміне­но, а доповнено з урахуванням Закону України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні" для забезпечення вертикалі функції управління охороною праці.

Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галу­зі охорони праці

Кабінет Міністрів України:

¨ забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

¨ подає на затвердження Верховною Радою України загально­державну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

¨ спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

¨ встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Коментар до ст. 32

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здій­снює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принци­пах, визначених в статті 4 Закону.

В коментованій статті слід звернути увагу, що абзац три приведено у відповідність до положень Конституції України. Кабінет Міністрів України не затверджує, як було в попередній редакції, а подає на за­твердження Верховній Раді України загальнодержавну програму по­ліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці створено Національну раду з питань безпечної життє­діяльності, Положення про яку затверджено постановою Кабінету Мі­ністрів України від 15 вересня 1993 року № 733.

Стаття 33.  Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

· проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

· розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участі профспілок;

· здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охо­рони праці;

· укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань по­ліпшення умов і безпеки праці;

· беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

· організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;

· створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керів­ництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи;

· здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.   

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої владу створюються структурні підрозділи з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці:

¨ здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

¨ розробляє за участі міністерств, інших центральних органів виконавчої вла­ди, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єд­нань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

¨ здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, нор­ми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;

¨ координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої вла­ди, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адмініст­рацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підпри­ємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

¨ одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконав­чої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів підприємниць­кої діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

¨ бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, ви­вчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового на­ближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнарод­них та європейських норм.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'яз­ковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридич­ними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Коментар до ст. 33

Коментовану статю викладено в новій редакції без змін за змістом. Атестація робочих місць залишилась за Міністерством праці та соці­альної політики.

Повноваження Державного комітету України з нагляду за охоро­ною праці практично залишилися без змін. Конкретизована компетен­ція даного органу в частині нагляду за безпечним веденням робіт ви­значена в Указі Президента України від 16 січня 2003 року № 29 "Пи­тання Державного комітету України з нагляду за охороною праці".

Слід звернути увагу на те, що міністерства не мають (як і в попередній редакції Закону) права затвердження нормативних актів з охорони праці.

Стаття 34.  Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адмініст­рації у межах відповідних територій:

· забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галу­зі охорони праці;

· формують за участі представників профспілок, Фонду соціального страху­вання від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

· забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

· вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварій­но-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;

· здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяль­ності нормативно-правових актів про охорону праці.

Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке за­тверджується Кабінетом Міністрів України, а також на громадських засадах — ради з питань безпечної життєдіяльності населення.

Коментар до ст. 34

Вирішення нагальних проблем охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях певної територіальної одиниці відповідно до Закону України "Про державні місцеві адміністрації" с невід'ємною складовою частиною діяльності державних адміністрацій.

Закон конкретизує ці питання, визначаючи найбільш важливі на­прями цієї роботи та повноваження місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Стосовно структурних підрозділів з охорони праці на даний час го­туються відповідні пропозиції.

Законом введено обов'язкову інституцію — ради з питань безпеч­ної життєдіяльності населення, що діють на громадських засадах.

Стаття 35. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці

Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:

¨ затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

¨ приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної влас­ності.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах.

Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська, селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.

Коментар до ст. 35

Закон доповнено даною статтею з урахуванням прийнятого Зако­ну України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР з метою забезпечення вертикалі функції управління охороною праці.

Для виконання функцій з питань охорони праці у складі виконав­чого органу самоврядування створюється відповідний підрозділ або призначається спеціаліст з охорони праці.

На даний час для створення цієї інституції слід керуватися Типо­вим положенням про служби охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 3 серпня 1993 року № 73.

Стаття 36. Повноваження об'єднань підприємств у галузі охорони праці

Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та Інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприєм­ствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанням функ­цій в їх апаратах створюються служби охорони праці.

Коментар до ст. 36

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" під­приємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання є юридичною особою, реєстрація провадиться в поряд­ку, встановленому законодавством.

Об'єднуючи свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, підприємства — засновники асоціації, корпорації тощо відо­бражають відповідні питання в статуті даного об'єднання.

Поряд з проведенням єдиної науково-технічної політики, розроб­ленням і реалізацією комплексних заходів щодо поліпшення безпеки та гігєни праці об'єднання в статуті можуть передбачати й інші функції, делеговані об'єднанню, зокрема стосовно надання методичної допомоги підприємствам в організації охорони праці, участі в опрацюванні про­ектів нормативно-правових актів з охорони праці, проведення навчан­ня з питань охорони праці тощо.

Для виконання делегованих об'єднанню функцій створюється служ­ба охорони праці. Структура, кількісний склад цієї служби визначаєть­ся об'єднанням самостійно.

Стаття 37. Організація наукових досліджень з проблем охорони праці

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони пра­ці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах загальнодер­жавної та інших програм -і цих питань і проводяться науково-дослідними ін­ститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищи­ми навчальними закладами та фахівцями.

Коментар до ст. 37

Всі науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські устано­ви та організації, вищі навчальні заклади проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифі­кації професійної небезпечності в рамках загальнодержавних та інших програм на паритетних засадах за умов участі в тендерах, які прово­дяться відповідно до Закону України " Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Усі фундаментальні та частина прикладних досліджень входять у національну (в подальшому — загальнодержавну) програму поліпшен­ня стану безпеки, гігієни праці та виробничого сердовища й фінансу­ються за рахунок бюджету Фонду соціального страхування від нещас­них випадків і частково — за рахунок державного бюджету.

Фундаментальні дослідження в галузі охорони праці активно про­водить Національний науково-дослідний інститут охорони праці.

Стаття 38. Органи державного нагляду за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших норма­тивно-правових актів про охорону праці здійснюють:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· спеціально уповноважений державний орган з питань радіа­ційної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань по­жежної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань гігіє­ни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єд­нань громадян, політичних формувань, місцевих держав­них адмініст­рацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами України «Про використан­ня ядерної енергії і радіа­ційну безпеку», «Про пожежну безпе­ку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Коментар до ст. 38

Законодавством гарантується право громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Для можливості реалізації цих прав в Україні створена система органів, що здійснюють державний нагляд за охороною праці.

У статті, що коментується, визначено перелік органів, на які покла­дається функція державного нагляду за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Кожний із зазначених органів діє відповідно до своєї компетенції, яка визначається у відповідних нормативно-правових актах, а саме:

¨спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці діє на підставі Указу Президента України від 16 січня 2003 року № 29 "Питання Державного комітету України з нагляду за охороною праці";

¨ спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки діє на підставі Указу Президента України від 6 березня 2001 року № 155 "Про Положення про Державний комітет з ядерного регулювання України";

¨ спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної без­пеки діє на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квіт­ня 2002 року № 500 "Про затвердження Положення державного депар­таменту пожежної безпеки";

¨ спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці діє на підставі Постанови Кабінету Міністерства від 19 серпня 2002 року "Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологіч­ну службу України".

Стаття 39. Права і відповідальність посадових осіб спе­ціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

· безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додер­жання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

· одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи ус­ні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матері­али та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

· видавати в установленому порядку роботодавцям, керівни­кам та

· іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відпо­відно до законодавства використовують найману пра­цю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді мі­ністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядуван­ня обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

· забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію ма­шин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припи­няти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення пору­шень, які створюють загрозу життю працюючих;

· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

· надсилати роботодавцям подання про невідповідність окре­мих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали орга­нам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Рішення посадових осіб спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з нагляду за охороною пра­ці за необхідності обґрунтовуються результатами роботи та вис­новками експертно-технічних центрів, дослідних, випробуваль­них лабораторій та інших підрозділів (груп) технічної підтрим­ки, що функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як незалежні ек­спертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності здійснюється відповідними науково-дослід­ними установами.

Коментар до ст. 39

Компетенцію посадових осіб Державного комітету України з нагля­ду за охороною праці визначено Указом Президента України від 16 січня 2003 року № 29 "Питання Державного комітету України з нагляду за охороною праці".

Приписи видаються з метою усунення виявлених порушень і недо­ліків.

Адміністративні штрафи накладаються за порушення законодав­ства про охорону праці (Закон, нормативно-правові акти з охорони праці, які входять в Реєстр ДНАОП, та нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства).

Організація державного нагляду за охороною праці в системі Держ-наглядохоронпраці України здійснюється відповідно до Порядку ор­ганізації державного нагляду, затвердженого наказом Держнагляд-охоронпраці України від 31 травня 1995 року.

Посадові особи Держнаглядохоронпраці України є державними службовцями, на них поширюється дія законів України "Про держав­ну службу" та "Про боротьбу з корупцією".

Стаття 40. Соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці

Посадовим особам спеціально уповноваженого центрально­го органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці держа­ва гарантує соціальний захист.

Працівники правоохоронних органів надають допомогу посадовим особам органів державного нагляду у виконанні ними службових обов’язків та вживають заходів щодо припинення незаконних дій осіб, які перешкоджають виконувати ці обов’язки, вдаються до погроз, шантажу, нанесення тілесних ушкоджень посадовим особам органів державного нагляду або членам їх сімей, завдають шкоди їх майну.

Коментар до ст. 40

Нова стаття, яка визначає соціальні гарантії посадових осіб Держ-наглядохоронпраці України.

Стаття 41. Громадський контроль за додержанням законо­давства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за до­держанням законодавства про охорону праці, створенням без­печних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та са­нітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодя­гом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колек­тивного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівни­ків професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на під­приємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на пе­ріод, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю пра­цівників.

Професійні спілки також мають право на проведення неза­лежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одер­жувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві гро­мад­ський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Коментар до ст. 41

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом Украї­ни "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року № 1045.

Друга і третя частини даної етапі дублюють частини сьому і вось­му статті 21 "Повноваження профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю" Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Стаття 42. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на під­приємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунен­ня виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов’язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звіль­няє уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним дого­вором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси праців­ників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, їх звіль­нення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної від­повідальності здійснюється лише за згодою найманих працівни­ків у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою, мають право брати участь і вносити відповідні пропо­зиції під час інспек­ційних перевірок підприємств чи вироб­ництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, цими органами.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

Коментар до ст. 42

Уповноважені трудові колективи з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чи­сельності працюючих для здійснення громадського контролю за додер­жанням законодавства про охорону праці.

Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони прані, яке розробляється відповідно до Типового положення про роботу упов­новажених трудових колективів з питань охорони праці, затверджено­го наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. № 135 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 січня 1994 р. № 18227. Опрацьоване положення затверджу­ється загальними зборами (конференцією) трудового колективу підпри­ємства.

Навчання з питань охорони праці уповноважені проводять за ра­хунок роботодавця в місячний термін після їх призначення.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити їх необхідними норматив­ними актами і довідковими матеріалами за свій рахунок.

Стаття 43. Штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб та працівників

За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фі­зичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповід­но до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і праців­ників за порушення законів та інших нормативно-правових ак­тів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу Украї­ни про адміністративні правопорушення. Особи, на яких нак­ладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем ро­боти.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Коментар до ст. 43

До прийняття нормативно-правових актів, що регулюють нові нор­ми визначені у коментованій статті, застосовується Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 754, якою затверджено Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, уста­нови і організації за порушення нормативних актів про охорону праці. Право накладати штрафи на підприємства мають посадові особи Держнаглядохоронпраці України у таких розмірах:

· голова — до 2 відсотків місячного фонду заробітної плати під­приємства, з якоі'о стягується штраф;

· заступники голови — до 1,5 відсотків місячного фонду заробіт­ної плати підприємства, з якого стягується штраф;

· начальники територіальних управлінь — до 1 відсотка місячно­го фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;

· начальники інспекцій — до 0,5 відсотка місячного фонду заробіт­ної плати підприємства, з якого стягується штраф.

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заробітної плати під­приємства. Для розрахунку розміру максимально можливого штрафу бе­реться фактичний фонд заробітної плати підприємства за місяць, що пе­редує місяцю, в якому прийнято постанову про накладання штрафу.

Штраф накладається за порушення законодавчих та інших норма­тивних актів про охорону праці, а також за невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Під розпорядженнями посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, за невиконання яких можуть застосовуватися штрафні санкціі до підприємства, слід вважати документально оформ­лені приписи керівникам і посадовим особам даного підприємства про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці або про зупинен­ня експлуатації виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, обладнан­ня у зв'язку з наявністю порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих.

Застосування норми щодо сплати штрафу в касу підприємства по­требує внесення відповідних змін до Кодексу про адміністративні пра­вопорушення.

Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, ма­теріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Коментар до ст. 44

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудо­вої дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, у тому числі в галузі охорони праці, полягає в тому, що вин­ний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв'язку з накладеним на нього дисциплінарним стягненням.

Виконувати вимоги з охорони праці та виробничої санітарії пра­цівників зобов'язують Кодекс законів про працю України (ст. 139, 159), Закон України "Про охорону праці" (ст. 14), правила внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємствах, в установах і орга­нізаціях, норми колективних договорів, інші нормативні акти. Відповід­ні умови можуть бути внесені і до контрактів, які укладаються з пра­цівниками.

КЗпП України (ст.147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положення­ми про дисціплину, що діють у деяких галузях суспільного виробниц­тва, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплі­нарні стягнення.

Стаття 43 Закону є загальною нормою, вона не встановлює безпосередньо конкретних санкцій за те чи інше адміністративне пору­шення, а дає посилання на адміністративне законодавство

Матеріальна відповідальність регламентується статтями 130-138 КЗпП України та іншими нормативними актами, що стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дис­циплінарної відповідальності за дії. якими заподіяно шкоду, не звіль­няє його від матеріальної відповідальності. За наявності в діях праців­ника ознак злочину на нього може бути покладено повну матеріальну відповідальність, а за відсутності таких ознак покладається обмежена відповідальність.

Кримінальним кодексом України, що діє на території України з ве­ресня 2001 року, визначено відповідальність за злочини проти безпеки виробництва (статті 271. 272, 273, 274, 275 розділу X "Злочини проти безпеки виробництва").

В усіх випадках притягнення до відповідальності слід установлю­вати коло службових обов'язків кожної особи, чи дійсно нею не вико­нувалися ці обов'язки, чи є її провина діями (бездіяльністю) і негатив­ними наслідками.