Радянсько-французький пожежний автомобіль ЗІЛ-Sides VMA-30

На початку 1970-х років перед радянськими розробниками пожежної техніки поставили завдання - побудувати принципово новий пожежний автомобіль, використовуючи серійні вітчизняні шасі і агрегати. Було потрібно істотно збільшити швидкість руху, передбачити зручність і швидкість посадки-висадки пожежних, знизити час на бойове розгортання та забезпечити оперативність роботи при гасінні пожежі.

Традиційна капотная компоновка пожежних автомобілів знижувала маневреність, погіршувала оглядовість з місця водія і не дозволяла знизити центр ваги через рамну конструкцію, тому фахівці вирішили використовувати в новій машині вагонну компоновку кузова з центральним розташуванням насосного агрегату.

У 1975 році спільну роботу над проектом почали об'єднання «Внештехніка» і спеціалізована французька фірма Sides (за французькою класифікацією машина отримала назву VMA-30). Відповідно до договору передбачалося виготовлення двох дослідних зразків автоцистерни у Франції, для цього компанії Sides передали два шасі автомобіля ЗІЛ-131 і проектну документацію. Знадобилося майже два роки, перш ніж в 1977 році дослідні зразки  були остаточно зібрані і передані на приймальні випробування.

В ході роботи фахівці прийшли до рішення розмістити бойовий розрахунок якнайнижче, а двері зробити широкими для скорочення часу висадки екіпажу. Ширина дверного отвору становила 1,1 метра, завдяки чому два бійця могли вийти з машини одночасно, а самі двері були ширмовими.

Частина обладнання і екіпаж розмістили по боках від несучої рами, розташувавши поздовжньо по сторонах кузова - обличчям один до одного. Проектом передбачалася наявність в автомобілі шести крісел і двох додаткових відкидних сидінь (страпонтенов) на випадок посилення бойової обслуги. Пол автомобіля максимально опустили, в результаті висота ступеня при вході не перевищувала 450 міліметрів.

Цистерну пожежної машини встановили якнайнижче, завдяки чому вдалося значно знизити центр ваги автомобіля. На рамі встановили суцільнометалевий каркасно-панельний кузов вагонного компонування. Штурмові драбини та  рукава розташовувалися максимально низько, а відсіки з обладнанням закривалися зручними шторками замість звичних на радянських пожежних машинах відкидних кришок - шторки не створювали перешкод у відкритому положенні.

Передбачалось, що при необхідності пожежні зможуть заливати полум'я, стоячи на даху автомобіля, тому його  зробили плоским. На даху розташовувався і лафетний стовбур, керований з кабіни. Імпортний насосний агрегат, який поєднував в собі насоси низького і високого тиску, розмістився між відсіками для бійців пожежного розрахунку.

Однак при всій прогресивності конструкції були у автомобіля і недоліки. Зовнішні кузовні панелі були сталевими (хоча розглядався і варіант стеклопластикового облицювання), а цистерна виготовлена ​​з нержавіючої сталі, тому машина вийшла досить важкою (повна маса становила 12,1 тонни), і у стандартного двигуна ЗІЛ-131  не вистачало потужності. Значна ширина машини ускладнювала маневрування в міських умовах.

У 1977 році після випробувань у Франції один з двох авто був переданий в СРСР, де брав участь у кількох виставках, його почали розглядати як експортний продукт, а об'єднання «Автоекспорт» навіть намагалося зібрати на нього замовлення. Однак закордонні споживачі порахували, що технічні характеристики прототипу незадовільні, а за габаритами машина не вписувалася в існуючий типаж. В результаті фінансування з боку Радянського Союзу зупинили, і справа обмежилася лише двома побудованими зразками.

Автомобіль ЗІЛ-Sides працював на Московській олімпіаді 1980 року, а потім машина була передана в одну з пожежних частин Ленінграда, де пропрацювала  аж до середини 1990-х років і була списана. Пізніше автомобіль був відреставрований і в даний час демонструється на різних виставках і заходах.

Джерло: wroom.ru