Про строки позовної давності, що застосовуються до трудових спорів

Лист Мінсоцполітики від 06.10.2014 г. № 3050/0/06/14

МИНИСТЕРСТВО СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ УКРАИНЫ

ПИСЬМО

от 06.10.2014 г. N 3050/0/06/14

О сроках исковой давности, применяемых к трудовым спорам

Министерство социальной политики рассмотрело обращение, поступившее из Комитета Верховной Рады Украины по вопросам социальной политики и труда, и в пределах компетенции сообщает следующее.

Статьей 257 Гражданского кодекса Украины (далее - ГК Украины) установлена общая исковая давность продолжительностью в три года.

В соответствии со статьей 258 ГК Украины для отдельных видов требований законом может устанавливаться специальная исковая давность: сокращенная или более продолжительная сравнительно с общей исковой давностью.

Частью второй статьи 268 ГК Украины определено, что законом могут быть установлены также другие требования, на которые не распространяется исковая давность.

Согласно статьи 233 Кодекса законов о труде Украины (далее - КЗоТ Украины) работник может обратиться с заявлением о разрешении трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.

В случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения любым сроком.

Для обращения собственника или уполномоченного им органа в суд по вопросам взыскания с работника материального ущерба, причиненного предприятию, учреждению, организации, устанавливается срок в один год со дня обнаружения причиненного работником ущерба.

При этом, в соответствии с требованиями статьи 259 ГК Украины исковая давность, установленная законом, может быть увеличена по договоренности сторон.

Договор об увеличении исковой давности заключается в письменной форме.

Исковая давность, установленная законом, не может быть сокращена по договоренности сторон.

Частью первой статьи 9 ГК Украины установлено, что положения этого Кодекса применяются к урегулированию отношений, возникающих в сферах использования природных ресурсов и охраны окружающей среды, а также к трудовым и семейным отношениям, если они не урегулированы другими актами законодательства.

Таким образом, с учетом предписаний части первой статьи 9 ГК Украины можно сделать вывод, что нормы ГК Украины применяются к урегулированию отношений, возникающих в сфере трудовых отношений, если они не урегулированы другими актами законодательства.

КЗоТ Украины установлены сроки исковой давности, а потому эти вопросы урегулированы.

Согласно части первой статьи 21 КЗоТ Украины трудовой договор является соглашением между работником и собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом или физическим лицом, по которому работник обязуется выполнять работу, определенную этим соглашением, с подчинением внутреннему трудовому распорядку, а собственник предприятия, учреждения, организации или уполномоченный им орган или физическое лицо обязуется выплачивать работнику заработную плату и обеспечивать условия труда, необходимые для выполнения работы, предусмотренные законодательством о труде, коллективным договором и соглашением сторон.

Заключение трудового договора оформляется приказом или распоряжением собственника или уполномоченного им органа о зачислении работника на работу (часть третья статьи 24 КЗоТ Украины).

Статьей 9 КЗоТ Украины установлено, что условия договоров о труде, ухудшающие положение работников по сравнению с законодательством Украины о труде, являются недействительными.

Форма трудового договора между работником и физическим лицом, использующим наемный труд, утверждена приказом Министерства труда и социальной политики Украины от 08.06.2001 г. N 260, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 27.06.2001 г. за N 554/5745, которая является типичной и включение в него положений о сроках исковой давности не предусмотрено.

Одновременно информируем, что письма министерства не являются нормативно-правовыми актами, по своей природе они носят информационный, рекомендательный и необязательный характер.

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 06.10.2014 р. N 3050/0/06/14

Про строки позовної давності, що застосовуються до трудових спорів

Міністерство соціальної політики розглянуло звернення, що надійшло із Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, і в межах компетенції повідомляє наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною другою статті 268 ЦК України визначено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

При цьому, відповідно до вимог статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Частиною першою статті 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Таким чином, з урахуванням приписів частини першої статті 9 ЦК України можна зробити висновок, що норми ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

КЗпП України встановлені строки позовної давності, а тому ці питання врегульовані.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувані роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (частина третя статті 24 КЗпП України).

Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Форма трудовою договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. N 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 р. за N 554/5745, є типовою і включення до нього положень про строки позовної давності не передбачено.

Одночасно інформуємо, що листи міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони носять інформаційний, рекомендаційний та необов'язковий характер.