Порушення цілісності шкіряних покривів, слизистих оболонок, глубжележащих тканин і поверхні внутрішніх органів у результаті механічного або іншого впливу називаються ранами, відкритими ушкодженнями. Розрізняють поверхневі й глибокі рани. Глибокі рани, при яких ушкоджуються внутрішні оболонки порожнин (черевного, грудний, черепа, суглобів), називаються проникаючими. Інші види ран незалежно від їхньої глибини називаються непроникаючими. Всі рани, крім ран, наносимых стерильним інструментом під час операції, варто вважати інфікованими. Залежно від характеру предмета, що ранить, розрізняють рани колоті, різані, рубані, забиті, рвані, вогнепальні. Усяка рана характеризується болем і кровотечею. 

 

Причиною більшості смертельних исходов після поранення є гостра крововтрата, тому перші заходи повинні бути спрямовані на зупинку кровотечі будь-яким можливим способом (притиснення посудини, що давить пов'язка й ін. ). Не менш важливе завдання першої допомоги - захист рани від забруднення й інфікування. Правильна обробка рани перешкоджає розвитку ускладнень у рані й майже в 3 рази скорочує час її загоєння. Обробку рани варто проводити чистими, краще продезінфікованими руками. Накладаючи асептичну пов'язку, не слід стосуватися руками тих шарів марлі, які будуть безпосередньо стикатися з раною. Рана може бути захищена простим накладенням асептичної пов'язки (бинт, індивідуальний пакет, косинка). Рану не можна промивати водою - це сприяє інфікуванню. Не можна допускати влучення припікальних антисептичних речовин у раневую поверхня. Рану не можна засипати порошками, накладати на неї мазь, не можна безпосередньо до раневой поверхні прикладати вату, - все це сприяє розвитку інфекції в рані. 

 У положенні лежачи на спині транспортують потерпілих, що перебувають у свідомості, з пораненнями голови, пораненнями хребта й з пораненнями кінцівок. 

Положення лежачи на спині із зігнутими в колінах ногами рекомендується при відкритих пораненнях черевної порожнини, при переломі кісток таза. 

У положенні лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками й опущеною долілиць головою транспортують при пораненнях зі значними кровопотерями й при шоку. 

У положенні лежачи на животі – транспортують поранених з пораненнями хребта, коли потерпілий перебуває в несвідомому стані. 

Напівсидяче положення з витягнутими ногами рекомендується при пораненнях шиї й при значних пораненнях верхніх кінцівок. 

У напівсидячому положенні із зігнутими коліньми, під якими підкладають валик, транспортують поранених з пораненнями сечових і полових органів, при кишковій непрохідності й інших раптових захворюваннях черевних органів, при травмах черевної порожнини, а так само при пораненнях грудної клітки. 

У положенні на боці, у так званому фиксированно-стабілізованому положенні, в обов'язковому порядку транспортують поранених, що перебувають у несвідомому стані. 

У сидячому положенні або ж пішки за допомогою супровідної особи доставляються потерпілі з порівняно легкими пораненнями особи й верхніх кінцівок. 

Найбільш простими пов'язками є наступні:

1. Головна пов'язка "шапочка" – смужка бинта приблизно 70 див довжиною опущена з тім'я долілиць перед вухами. Кінці бинта тримає сам поранений або ж помічник, що робить допомогу. Навколо цієї смужки, навколо голови, накладаються кругові ходи бинта доти, поки не буде перев'язана вся голова, причому кожний круговий хід закриває частина накладеної вільно смужки бинта. 

2. Вісімка – перехресна перев'язка потилиці й тім'я – ходи перехрещуються на потилиці. 

3. Пов'язка на вухо – кругові ходи поступово закривають хворе вухо й послідовно переходять зверху долілиць під здоровим вухом. 

4. Пов'язка на око – кругові ходи навколо чола, що накладаються на половині хворого очі, нижче юшка, безпосередньо на хворе око. 

5. Пов'язка шиї повинна бути вільної, не занадто тугий, вона не повинна натискати на гортань і викликати ядухи. Найкраще накладати такі пов'язки, які складаються з пов'язки потилиці вісімкою, комбінованої з оборотами навколо шиї. 

Для перев'язки грудної клітки застосовують більше широкі бинти. При неправильному накладенні пов'язки через короткий час відбувається її соскальзывание. У зв'язку із цим грудну клітку не можна перев'язувати спиралевидными ходами. Найкраще бинтувати грудну клітку вісімками, причому пов'язку варто починати з накладення перших ходів у її нижньому відділі. Груди забинтовують послідовно аж до пахв, потім за допомогою одного зміцнювального ходу переходять на ліве плече й по спині йдуть долілиць під праву пахву. Потім на груди знову накладають круговий хід, далі переходять під ліву пахву, звідти на спину й позаду ведуть бинти на ліве плече. Пов'язку закінчують круговими ходами у верхній частині грудної клітки. 

Перев'язку грудної залози починають подібним чином, як були описано вище; потім наступні бинтові ходи накладають так, щоб грудна залоза була зафіксована ходами, що йдуть на плече із протилежної сторони. 

Для перев'язки живота застосовують більше широкі бинти. З живота пов'язки зсковзують не так часто, тому їх можна забинтовувати звичайними спиралевидными ходами. Перші ходи накладають у верхній частині живота; наступними ходами, які повинні закривати наполовину ходи попередні, переходять на нижню частину живота. ходи, Що Закінчують, накладають на праве стегно. При заканчивании пов'язки на праве стегно можна зробити трохи колосовидных ходів. 

При перев'язці кінцівок варто дотримуватися правила – перші ходи повинні бути накладені на нижню частину кінцівки; надалі бинтування ведеться по напрямку нагору. Такий спосіб перев'язки дозволяє уникнути нагромадження венозної крові у вільних, незабинтованих відділах кінцівок. 

На плечовий і стегновий суглоби звичайно накладається колосовидная пов'язка. Перші ходи звичайно накладаються на плече або ж на стегно. Далі колосовидными ходами бинтують у напрямку до суглоба. В області суглоба за допомогою кругових ходів переходять при бинтуванні плечового суглоба на грудну клітку, при бинтуванні стегнового суглоба - на живіт. Ці пов'язки закінчують при перев'язці плечового суглоба - на груди, при перев'язці стегнового суглоба - на животі. 

На плече, передпліччя, стегно й гомілку накладаються спиралевидные або ж більше міцні колосовидные пов'язки. 

Області ліктьового й колінного суглобів забинтовуються вісімками, причому бинтові ходи повинні перехрещуватися в суглобних ямках, а саме на лікті – у ліктьовій ямці, на коліні – у колінній ямці. 

На пальці накладаються так звані "наперстковидные" пов'язки; їх починають шляхом накладення складеного в кілька разів тіла бинта на палець; потім пов'язку зміцнюють на пальці за допомогою подальших ходів. Палець можна перев'язати також по способі нормальної спиралевидной пов'язки, використовуючи вузький бинт. При перев'язки всіх пальців руки накладають так звану "рукавичку". 

При перев'язці пальців руки допоміжні ходи накладаються завжди з тильної, а не з долонної поверхні кисті руки. Долоня повинна бути вільної, за винятком випадків поранення самої долоні. 

Розрізняють артеріальну, венозну, капілярну й паренхіматозну кровотечу. 

Артеріальна кровотеча – кровотеча з ушкоджених артерій. кров, Що Виливає, яскраво-червоного кольору, викидається сильним пульсуючим струменем. 

Венозна кровотеча виникає при ушкодженні вен. Тиск у венах значно нижче, ніж в артеріях, тому кров випливає повільно, рівномірним і нерівномірним струменем. Кров при такій кровотечі темно-вишневого кольору. 

Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних кровоносних посудин – капілярів. Печінка, селезінка, бруньки й інші паренхіматозні органи мають дуже розвинену мережу артеріальних, венозних посудин і капілярів. 

Розрізняють кровотечі зовнішні й внутрішні. Зовнішні кровотечі характеризуються надходженням крові безпосередньо на поверхню тіла через рану шкіри. При внутрішніх кровотечах кров надходить у яку-небудь порожнину. 

До способів тимчасової зупинки кровотечі ставляться:

1) додання ушкодженої частини тіла піднесеного положення стосовно тулуба;

2) притиснення посудини, що кровоточить, у місці ушкодження за допомогою пов'язки, що давить;

3) притиснення артерії протягом;

4) зупинка кровотечі фіксуванням кінцівки в положенні максимального згинання або розгинання в суглобі;

5) кругове здавлювання кінцівки джгутом;

6) зупинка кровотечі накладенням затиску на посудину, що кровоточить, у рані. 

Капілярна кровотеча легко зупиняється накладенням звичайної пов'язки на рану. При венозній кровотечі надійна тимчасова зупинка кровотечі здійснюється накладенням пов'язки, що давить. 

Артеріальна кровотеча з невеликої артерії можна з успіхом зупинити за допомогою пов'язки, що давить. Для екстреної зупинки артеріальної кровотечі широко застосовується спосіб притиснення артерій протягом. Пригорнути артерію можна більшим пальцем, долонею, кулаком. Притиснення артерій фіксацією кінцівки в певному положенні застосовують під час транспортування хворого в стаціонар. Надійно зупиняє кровотеча з артерій туге кругове перетягання кінцівки, що забезпечує пережатие всіх посудин вище місця поранення. Найбільше легко це виконується за допомогою спеціального гумового джгута. Накладення джгута показане лише при сильній кровотечі з артерій кінцівки. Для попередження защемлення шкіри під джгут підкладають рушник, одяг пораненого й т.д. Кінцівку трохи піднімають нагору, палять підводять під кінцівку, розтягують і кілька разів обертають навколо кінцівки до припинення кровотечі. Тури джгута повинні лягати поруч один з одним, не ущемляючи шкіри. Найбільш тугим повинен бути перший тур, другий накладають із меншим натягом, а інші - з мінімальним. Кінці джгута фіксують за допомогою ланцюжка й гачка поверх всіх турів. Тканини повинні здавлюватися лише до зупинки кровотечі. При правильно накладеному джгуті артеріальна кровотеча негайно припиняється, кінцівка блідне, пульсація посудин нижче накладеного джгута припиняється. Палять на кінцівці накладається не більше ніж на 1.5-2 ч. Якщо остаточна зупинка кровотечі за якимись причинами затягається, то необхідно на 15-20 хв джгут зняти (артеріальна кровотеча в цей період попереджають пальцевим притисненням артерії) і накласти знову трохи вище або нижче. При відсутності спеціального джгута кругове перетягання кінцівки може бути здійснено гумовою трубкою, ременем, хусткою, шматком матерії. Необхідно пам'ятати, що грубі тверді предмети можуть легко викликати ушкодження нервів. 

При носовій кровотечі кров надходить не тільки назовні, через носові отвори, але й у глотку й у порожнину рота. Насамперед потрібно усунути всі причини, що підсилюють кровотечу. Треба заспокоїти хворого, переконати його в тім, що різкі рухи, кашель, розмова, сякання, напругу підсилюють кровотечу. Хворого варто посадити, додати йому положення, при якому менше можливості для надходження крові в носоглотку, покласти на область носа й перенісся міхур з льодом, загорнений у хустку грудочка снігу, змочена холодною водою хустка, бинт, грудочка вати й ін. Забезпечити достатній приплив свіжого повітря. Мoжно спробувати зупинити кровотечу сильним притисненням обох половинок носа до носової перегородки. При цьому голову хворого нахиляють трохи вперед і можливо вище, із силою стискають ніс. 

Замість притиснення можна провести тампонаду носових ходів сухою грудочкою вати, змоченої розчином перекису водню. У носові ходи вводять ватяні кульки, голову хворого нахиляють уперед. 

Внаслідок крововтрати й вимикання легені з акту подиху стан хворого швидко погіршується: різко погіршується й утрудняється подих, шкірні покриви стають блідими, із синюшним відтінком. Допомога полягає в доданні хворому напівсидячого положення. До грудної клітки прикладається міхур з льодом. 

Кровотеча в черевну порожнину проявляється сильними болями в животі. Шкірні покриви бліді, пульс частий. При значній кровотечі можлива втрата свідомості. Хворого варто укласти, на живіт покласти міхур з льодом, забороняється прийом їжі й води. 

Розвивається при значній втраті крові. 

Одномоментная втрата крові(2-2. 5 л) є смертельною. Втрата 1-1. 5 л крові дуже небезпечна й проявляється розвитком важкої картини гострого недокрів'я, що виражається порушенням кровообігу й розвитком кисневого голодування. Хворий скаржиться на наростаючу слабість, запаморочення, шум у вухах, потемніння й мелькання мушок в очах, спрагу, нудоту, блювоту. Шкірні покриви й видимі слизуваті оболонки стають блідими, риси особи загострюються. Хворий загальмований, іноді, навпаки, збуджений, подих часте, пульс слабкого наповнення або зовсім не визначається, артеріальний тиск низьке. Надалі в результаті втрати крові може спостерігатися втрата свідомості, обумовлена знекровлюванням мозку, зникає пульс, не визначаться тиск, з'являються судороги, мимовільне відділення калу й сили. Якщо негайно не прийняти відповідних мір, наступає смерть. 

Постраждалого варто укласти на рівну поверхню для попередження анемизации головного мозку. При значній крововтраті, що викликала непритомність, шок, хворого (пораненого) укладають у положення, при якому голова перебуває нижче тулуба. 

ГРУПИ КРОВІ. 

У крові можуть перебувати різні білки (агглютиногены й агглютиннины), комбінацією(наявністю або відсутністю) яким і утворяться чотири групи крові. Кожній групі дана умовна позначка: 0 (I), A (II), B (III), AB (IV). 

Найбільше часто шок виникає в результаті важких великих ушкоджень, що супроводжуються крововтратою. моментами, Що Привертають, до розвитку травматичного шоку є нервова й фізична перевтома, охолодження, радіаційні поразки. Травматичний шок може виникнути при ушкодженнях, що не супроводжуються більшою кровотечею, особливо якщо травмовані найбільш чутливі, так звані рефлексогенні зони (грудна порожнина, череп, черевна порожнина, промежина). 

У плині травматичного шоку виділяють дві фази. Перша фаза – эректильная – виникає в момент травми, різке порушення нервової системи. Друга фаза – торпидная (фаза гальмування), гноблення діяльності нервової системи, серця, легенів, печінки, бруньок. Друга фаза шоку підрозділяється на чотири ступені:

Шок I ступеня(легкий). 

Потерпілий блідий, свідомість, як правило, ясне, іноді легка загальмованість, рефлекси знижені, задишка. Пульс прискорений, 90-100 ударів у хвилину. 

Шок II ступеня (середньої ваги). Виражена загальмованість, млявість. Пульс 120-140 ударів у хвилину. 

Шок III ступеня(важкий). Свідомість збережена, але навколишнє він не сприймає. Шкірні покриви землисто-сірого кольору покриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа й кінчиків пальців. Пульс 140-160 ударів у хвилину. 

Шок IV ступеня(предагония або агонія). Свідомість відсутнє. Пульс не визначається. 

При шоку перша допомога тим ефективніше, ніж раніше вона зроблена. Вона повинна бути спрямована на усунення причин шоку (зняття або зменшення хворій, зупинка кровотечі, проведення заходів, що забезпечують поліпшення подиху й серцевої діяльності й попереджуюче загальне охолодження). 

Зменшення хворій досягається доданням хворому або ушкодженій кінцівці положення, при якому менше умов для посилення хворій, поводженням надійної іммобілізації ушкодженої частини тіла, дачею знеболюючих. 

При відсутності знеболюючому потерпілому можна дати випити небагато(20-30 мол) спирту, горілки. Боротьба із шоком при незупиненій кровотечі неефективна, тому необхідно швидше зупинити кровотечу - накласти джгут, що давить пов'язку й ін. 

Наступним найважливішим завданням першої допомоги є організація якнайшвидшого транспортування потерпілого в стаціонар. Найкраще транспортувати в спеціальній реанімаційній машині, у якій можна проводити ефективні заходи. 

Варто пам'ятати, що шок легше попередити, чим лікувати, тому при наданні першої допомоги получившему травму необхідно виконувати 5 принципів профілактики шоку: 

1. зменшення хворій; 

2. дача усередину рідини; 

3. зігрівання; 

4. створення спокою й тиші навколо потерпілого;

5. дбайливе транспортування в лікувальну установу. 

Ушиб. 

На місці забитого місця швидко з'являється припухлість, можливий і синець . При розриві великих судин під шкірою можуть утворитися скупчення крові (гематоми). 

При забої насамперед необхідно створити спокій ушкодженому органу. На область забитого місця необхідно накласти пов'язку, що давить, додати цієї області тіла піднесене положення, що сприяє припиненню подальшого крововиливу в м'які тканини. Для зменшення болів і запальних явищ до місця забитого місця прикладають холод - міхур з льодом, холодні компреси. 

Розтягання характеризується появою різких болів, швидким розвитком набряку в області травми й значним порушенням функцій суглобів. 

Перша допомога при розтяганні зв'язок така ж, як і при забоях, тобто насамперед накладають пов'язку, що фіксує суглоб. При розриві сухожиль, зв'язок перша допомога полягає в створенні хворому повного спокою, накладенні тугої пов'язки на область ушкодженого суглоба. 

Ушкодження суглоба, при якому відбувається зсув дотичних у його порожнині суглобних кінців кісток з виходом однієї з них через розрив з порожнини суглоба в навколишні тканини, називається вивихом. 

 Симптомами вивиху є біль у кінцівці, різка деформація (западіння) області, відсутність активних і неможливість пасивних рухів у суглобі, фіксація кінцівок у неприродному положенні, що не піддається виправленню, зміна довжини кінцівки, частіше її вкорочення. 

Перша допомога: холод на область ушкодженого суглоба, застосування знеболюючих, іммобілізація кінцівки в тім положенні, що вона прийняла після травми. 

Вправляння вивиху - лікарська процедура. Не слід намагатися вправити вивих, тому що іноді важко встановити, вивих це або перелом, тим більше що вивихи часто супроводжуються тріщинами й переломами кісток. 

Переломом називається порушення цілості кістки. Переломи діляться на закриті (без ушкодження шкіри) і відкриті, при яких є ушкодження шкіри в зоні перелому. 

Переломи бувають різноманітної форми: поперечні, косі, спіральні, поздовжні. 

Для перелому характерні: різкий біль, що підсилюється при будь-якому русі й навантаженні на кінцівку, зміну положення й форми кінцівки, порушенні її функції (неможливість користуватися кінцівкою), поява набряклості й синця в зоні перелому, укорочення кінцівки, патологічна (ненормальна) рухливість кістки. 

Основними заходами першої допомоги при переломах кісток є:

1) створення нерухомості кісток в області перелому;

2) проведення мер, спрямованих на боротьбу із шоком або на його попередження;

3) організація найшвидшої доставки потерпілого в лікувальну установу. 

Швидке створення нерухомості кісток в області перелому – іммобілізація зменшує біль і є головним моментом у попередженні шоку. Іммобілізація кінцівки досягається накладенням транспортних шин або шин з підручного твердого матеріалу. Накладення шини потрібно проводити безпосередньо на місці події й тільки після цього транспортувати хворого. 

При відкритому переломі перед іммобілізацією кінцівки необхідно накласти асептичну пов'язку. При кровотечі з рани повинні бути застосовані способи тимчасової зупинки кровотечі (давящая пов'язка, накладення джгута й ін. ). 

Іммобілізацію нижньої кінцівки удобней здійснювати за допомогою транспортної шини Дитерихса, верхнелестничной шини Крамера або пневматичної шини. Якщо транспортних шин ні, іммобілізацію варто проводити за допомогою імпровізованих шин з будь-яких підручних матеріалів. При відсутності підсобного матеріалу іммобілізацію варто провести шляхом прибинтовывания ушкодженої кінцівки до здорової частини тіла: верхньої кінцівки - до тулуба за допомогою бинта або косинки, нижньої - до здорової ноги. 

При проведенні транспортної іммобілізації треба дотримувати наступних правил:

1) шини повинні бути надійно закріплені й гарне фіксувати область  перелому;

2) шину не можна накладати безпосередньо на оголену кінцівку, останню попередньо треба обкласти ватою або якою-небудь тканиною; 

3) створюючи нерухомість у зоні перелому, необхідно зробити  фіксацію двох суглобів вище й нижче місця перелому (наприклад, при переломі гомілки фіксують гомілковостопний і колінний суглоб) у положенні, зручному для хворого й для транспортування;

4) при переломах стегна варто фіксувати всі суглоби нижньої кінцівки(колінний, гомілковостопний тазостегновий). 

Профілактика шоку й інших загальних явищ багато в чому забезпечується правильно зробленою фіксацією ушкоджених кісток. 

Найбільшу небезпеку при забитих місцях голови представляють ушкодження мозку. Виділяють ушкодження мозку: струс, ушиб(контузія), і здавлювання. Для травми мозку характерні загальмозкові симптоми: запаморочення, головний біль, нудота й блювота. Найбільше часто зустрічаються струси головного мозку. Основні симптоми: втрата свідомості (від декількох хвилин до доби й більше) і ретроградна амнезія - потерпілий не може згадати подій, які передували травмі. При забитому місці й здавлюванні мозку з'являються симптоми осередкової поразки: порушення мови, чутливості, рухів кінцівки, міміки й т.д. 

Перша допомога полягає в створенні спокою. Потерпілому надають горизонтальне положення. До голови - міхур з льодом або тканина, змочену холодною водою. Якщо потерпілий без свідомості, необхідно очистити порожнину рота від слизу, блювотних мас, укласти його у фиксированно-стабілізоване положення. 

Транспортування потерпілих з пораненнями голови, ушкодженнями кісток черепа й головного мозку варто здійснювати на носилках у положенні лежачи на спині. 

Транспортування потерпілих у несвідомому стані варто здійснювати в положенні на боці. Це забезпечує гарну іммобілізацію голови й попереджає розвиток асфіксії від западіння мови й аспірації блювотними масами. 

Перед транспортуванням потерпілих з ушкодженням щелеп варто зробити іммобілізацію щелеп: при переломах нижньої щелепи - шляхом накладення пращевидной пов'язки, при переломах верхньої – введенням між щелепами смужки фанери або лінійки й фіксацією її до голови. 

Перелом хребта - надзвичайно важка травма. Ознакою її є найсильніший біль у спині при найменшому русі. Категорично забороняється потерпілого з підозрою на перелом хребта саджати, ставити на ноги. Створити спокій, уклавши його на рівну тверду поверхню - дерев'яний щит, дошки. Ці ж предмети використовують для транспортної іммобілізації. При відсутності дошки й несвідомому стані потерпілого транспортування найменш небезпечне на носилках у положенні лежачи на животі. 

Перлиною кісток таза - одна з найбільш важких кісткових травм, часто супроводжується ушкодженням внутрішніх органів і важким шоком. Хворого варто укласти на рівну тверду поверхню, ноги зігнути в колінних і тазостегнових суглобах, стегна трохи розвести в сторони (положення жаби), під коліна покласти тугий валик з подушки, ковдри, пальто, сіна й т.д. висотою 25-30 див. 

Синдром виникає частіше в результаті тривалого здавлювання кінцівки важким предметом. Позиційне здавлювання може бути при тривалому (більше 6 годин) знаходженні потерпілого на твердій поверхні в одному положенні. Синдром може виникати в потерпілих з ушкодженням кісток, суглобів і внутрішніх органів. 

Розрізняють три ступені важкості: 

1) украй важка, наприклад, при здавлюванні обох нижніх кінцівок більше 6 годин; 

2) середньої ваги, при здавлюванні тільки гомілки або передпліччя в плині 6 годин; 

3) легка, при здавлюванні невеликих ділянок тіла в плині 3-6 годин. 

Ознаки: рука або нога холодні на дотик, бліді із синюшним відтінком, болюча интактильная чутливість різко знижені або відсутні. 

Пізніше проявляється набряк і нестерпний біль; сеча лаково-червоного кольору. 

Якщо кінцівка не звільнена від здавлювання, то загальний стан потерпілого може бути задовільним. Звільнення кінцівки без накладення джгута може викликати різке погіршення стану, із втратою свідомості, мимовільним сечовипусканням. 

Основним завданням першої допомоги при здавлюванні є організація заходів щодо витягу потерпілих з під, що обрушилася на його ваг. Відразу після звільнення від ваг для запобігання надходження отрутних продуктів розпаду ушкоджених тканин кінцівок у кров, на ушкоджені кінцівки необхідно накласти джгути якнайближче до підстави, як і при зупинці артеріальної кровотечі, потім обкласти кінцівки міхурами з льодом, снігом або тканиною, змоченою холодною водою. 

Ушкоджені кінцівки иммобилизуют за допомогою шин. У потерпілих часто в момент травми розвивається важкий загальний стан - шок. Для боротьби із шоком і для його профілактики постраждалого треба тепло вкрити, можна дати небагато спиртного або гарячого кава, сподіваючись. При можливості ввести серцеві засоби або наркотик (морфін, омнопон - 1 мол 1-процентного розчину). Потерпілий підлягає негайному транспортуванню в лікувальну установу в положенні лежачи. 

Перша медична допомога при ушкодженні ока, вуха, горла, носа. 

Механічні ушкодження ока можуть бути поверхневими й проникаючими. Розрізняють також тупі травми ока - контузії, при яких можуть спостерігатися крововиливу під конъюнктиву, у передню камеру й у склоподібне тіло. Одним з основних ознак поранення є біль. При поверхневих ушкодженнях роговиці відзначаються світлобоязнь і сльозотечі. Ознакою проникаючого поранення служить відносна м'якість очного яблука. Невідкладна допомога полягає в накладенні асептичної пов'язки. 

При хімічних опіках перед накладенням пов'язки рясно й негайно (протягом 15-20 хвилин) промивають око водою. 

Ушкодження вуха можуть бути поверхневими й глибокими. Глибокі як правило виникають при важких травмах голови з переломами скроневої кістки. На ушкоджене вухо накладають асептичну пов'язку. 

Ушкодження носа, частіше закриті, супроводжуються носовою кровотечею, деформацією носа, порушенням носового подиху, болем, аж до розвитку шоку, припухлістю й крововиливами в області носа й навколишніх частин особи. Перша медична допомога полягає в зупинці кровотечі й накладенні пов'язки. 

Травми гортані завжди супроводжуються порушенням загального стану. Може розвитися шок. Спостерігається біль при ковтанні й розмові, захриплість або афонія, утруднення подиху, кашель. Наявність емфіземи й кровохаркание свідчать про ушкодження слизуватої оболонки гортані. Заходу першої медичної допомоги спрямовані на боротьбу із шоком і кровотечею. Потерпілому необхідно ввести протибольовий засіб, при пораненні шкірних покривів накласти асептичну пов'язку, при кровохаркании - холод на область шиї. 

Опік – поразка тканин, що виникло від місцевого теплового, хімічного, електричного або радіаційного впливу. Розрізняють чотири ступені опіку:

1) Опік 1 ступеня (еритема) проявляється почервонінням шкіри, набряклістю й болем. 

2) Опік 2 ступені (утворення міхурів) характеризується розвитком більш різко вираженої реакції. 

3) Опік 3 ступені (некроз) викликає омертвіння всіх шарів шкіри. 

4) Опік 4 ступені (обвуглювання) виникає при впливі на тканині дуже високих температур. 

Перша допомога повинна бути спрямована на припинення впливу високої температури на потерпілого: варто погасити полум'я на одязі, видалити потерпілого із зони високої температури, зняти з поверхні тіла тліючу й різко нагрітий одяг. Відривати одяг від шкіри не можна ; її обрізають навколо одягу й накладають асептичну пов'язку поверх частини, що залишилася, одягу. Накладення сухої асептичної пов'язки попереджає інфікування опікової поверхні. Не слід робити промивання якої-небудь області опіку, доторкатися до обпаленого місця руками, робити проколювання міхурів, відривати прилиплі до місця опіку частини одягу, а також змазувати опікову поверхню жиром (вазелін, тваринне або рослинне масло й ін. ) і присипати порошком.  Потерпілого необхідно укласти в положення, при якому найменше турбують болю, тепло вкрити, дати випити велика кількість рідини.  При великих опіках потерпілого краще загорнути в чисте пропрасоване простирадло. 

 

Хімічні опіки виникають від впливу на тіло концентрованих кислот (соляна, сірчана, азотна, оцтова, карболова) і лугів (їдке розжарюй і їдкий натр, нашатирний спирт, негашене вапно), фосфору й деяких солей важких металів (срібла нітрат, цинку хлорид і ін. ). 

Перша допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної речовини. При опіках концентрованими кислотами поверхня опіку необхідно протягом 15-20 хв. обмивати струменем холодної води. Обробивши обпалену поверхню треба накласти асептичну пов'язку. 

Опіки, викликані фосфором. Обпалену частину тіла занурити у воду, під водою видалити шматочки фосфору паличкою, ватою й ін. Потім поверхня опіку закривають стерильною сухою пов'язкою. 

Ушкодження, що виникають від дій електричного струму великої сили або блискавки – розряду атмосферної електрики, називаються електротравмами. Електротравма викликає місцеві й загальні порушення в організмі.  Місцеві  є опіками тканини. Більш небезпечні загальні явища: втрата свідомості, зниження температури тіла, зупинка подиху, глибоке гноблення серцевої діяльності, паралічі. 

Головне - негайне припинення дії електричного струму. 

Дотик до потерпілого незахищеними руками при невідключених проводах небезпечно. Місцеві ушкодження варто обробити й закрити пов'язкою, як при опіках. Всі обличчя, що мають електротравма, підлягають госпіталізації. 

При важких загальних явищах, що супроводжуються розладом або зупинкою подиху, єдино дійовим заходом першої допомоги є негайне проведення штучного дихання, іноді протягом декількох годин підряд. При працюючому серці штучне дихання швидко поліпшує стан хворого, шкірні покриви здобувають природне фарбування. 

Перша допомога при зупинці серця повинна бути почата якомога раніше. Вона полягає в одночасному проведенні штучного дихання й зовнішнього масажу серця із частотою 50-70 разів у хвилину. Про ефективність масажу судять по появі пульсу на сонних артеріях. 

Не повне надходження кисню в легені називається асфіксією. Термінальний стан при цьому наступає швидко, протягом 2-3 хв. Асфіксія може наступити в результаті здавлювання воздухоносных шляхів, частіше гортані й трахеї (удушення), заповнення воздухоносных шляхів водою (утоплення), слизом, блювотними масами, землею, закриття входу в гортань стороннім предметом або мовою, паралічу дихального центра від дії токсичних речовин або прямої травми головного мозку. 

При витягу потопаючі з води необхідно бути обережним. Підпливати до нього треба позаду. Схопивши за волосся або пахви, потрібно перевернути потопаючого нагору особою й плисти до берега, не даючи захопити себе. Надання першої допомоги повинне початися негайно після витягу його з води. Потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно оказывающего допомогу таким чином, щоб голова була нижче грудної клітки, і будь-яким шматком матерії видаляють із порожнини рота й ковтки воду, блювотні маси, водорості. Потім декількома енергійними рухами, що здавлюють грудну клітку, намагаються видалити воду із трахеї й бронхів. Параліч дихального центра наступає через 4-5 хв, а серцева діяльність може зберігатися до 15 хв. Після звільнення воздухоносных шляхів від води потерпілого укладають на рівну поверхню й при відсутності подиху приступають до штучного дихання одним з відомих способів з ритмом 16-20 разів у хвилину. При відсутності серцевої діяльності одночасно необхідно проводити зовнішній масаж серця. Для більшої ефективності штучного дихання треба звільнити потерпілого від одягу, що стискує. Штучне дихання й зовнішній масаж серця варто проводити довгостроково, протягом декількох годин, доти поки не відновиться самостійний подих, нормальна серцева діяльність або ж не з'являться безсумнівні ознаки біологічної смерті. 

Аналогічно надають першу допомогу при удушенні. 

При катастрофах і стихійних лихах дуже часто відзначаються найрізноманітніші психічні порушення, від повної загальмованості – ступору, до психогенного (реактивного) порушення – істеричного припадку. 

Незважаючи на нерухомість, для ступору характерна виразність міміки, що відбиває емоційну насиченість переживань потерпілого. Вираження особи частіше страждальницьке, на очах сльози. На питання потерпілий не відповідає, але як би намагається зробити це за допомогою міміки. Психогенний ступор може перемінятися психогенним порушенням. Психогенне порушення може бути від монотонного порушення з нечленороздільними звуками до хаотичного безглуздого порушення з панічною втечею, нанесенням самоушкоджень, самогубства. При масових катастрофах психогенне порушення може охоплювати більші групи людей з виникненням паніки. Перша медична допомога потерпілим із психічними порушеннями полягає в забезпеченні безпеки самого потерпілого й навколишніх його людей. Рятувальник у першу чергу повинен спробувати ліквідувати обстановку розгубленості й паніки. Потерпілий повинен бути ізольований. Убираються доступні йому ріжучі предмети й інші речі, які можуть бути використані як знаряддя нападу або самогубства. 

Для надання допомоги не слід залучати велику кількість рятувальників, тому що це приводить до суєти. Звичайно досить 2-4 чоловік. Важливо забезпечити безперервне спостереження за такими потерпілими, що виключає можливість втечі, напади або самогубства. При цьому необхідно в міру можливості не демонструвати потерпілим, що вони небезпечні, що їх посилено охороняють і т.п. , тому що це зміцнює його хворобливий стан. Рятувальники в жодному разі не повинні проявляти страх перед постраждалої, відношення до нього повинне бути турботливим, спокійним і в той же час твердим і рішучим. 

Необхідно спокійно підійти до постраждалого, краще збоку, посадити його й щоб уникнути несподіваного удару покласти свої руки на його кисті. 

Потім потрібно м'яко й участливо його заспокоїти, пояснити, що йому вже ніщо не загрожує. При різкому порушенні такі спроби заспокоїти хворого можуть не дати результатів. У таких випадках кілька людей повинні швидко підійти до потерпілого з різних сторін, краще з боків і позаду, і схрестивши йому руки на груди різко підхоплюють його обидві ноги в підколінних областях. 

Утримуючи постраждалого таким чином, його переносять на носилки або до ліжка й фіксують за допомогою лямок або ременів. У супроводі медичного працівника такі потерпілі доставляються в лікувальні установи.