Трагедія в ДАНСИНГУ

У ніч на 1 листопада 1970 року в департаменті Ізера (Франція) у молодіжному дансингу з претензійною назвою «5-7», що поблизу містечка Сен-Лоран-дю-Пона, десятки молодих людей зібралися, аби повеселитися, потанцювати й послухати музику. Модний заклад звели на зразок чарівного замку. В цегляну основу було вмонтовано три танцювальні майданчики, які немов ширяють один над одним, по стінах «злітали» до стелі химерні гроти, ложі, «ластівчині гнізда», з'єднані вузькими сходами й проходами. Все виблискувало вогнями. Двадцяте століття дозволило заповзятливим власникам дансингу замінити тканину пластиком, а паперові гірлянди - ефектнішими пластмасовими прикрасами та мішурою.

Під звуки модного джазу в мерехтінні різнобарвних вогнів молодь танцювала, не підозрюючи, що перебуває в центрі своєрідної «порохової бочки», готової спалахнути від першої ж іскри. І вона знайшлася ... Як згодом стало відомо, пожежа сталася через необережність юнака, який впустив запалену сигарету на стілець із подушкою із перлону - легкогорючої синтетичної тканини. Хлопець пробував самостійно загасити вогонь, але безуспішно.

Умить зал перетворився на величезне вогнище. За лічені секунди полум'я поширилося всюди. Палали стіни, меблі, сходи, гроти. Гарячі полімерні матеріали, використані для обробки стель, і прикраси з пластмаси плавилися й текли на голови юнаків та дівчат, які панічно металися в пошуках виходу. Та через отруйний дим і гар нічого не було видно. Головний вихід забарикадував сталевий турнікет, який був ще й «удосконалений»: відкривався лише після натискання педалі в касі. Частина людей намагалася врятуватися через запасні виходи, та оббиті залізом двері виявилися на замку. Марно збожеволіла від жаху молодь била в них кулаками, кликала на допомогу - вогонь наздоганяв повсюдно, а задушливий дим валив із ніг.

Казковий замок виявився пасткою, бетонною мишоловкою. Зі ста п'ятдесяти чоловік врятувалися тільки восьмеро. Все закінчилося за чотири хвилини. Коли через десять хвилин прибули пожежники, в дансингу панувала тиша. Рятувальники вирішили, що всі відвідувачі залишили будівлю. Відчинивши запасні двері, вони з жахом відсахнулися: на сталевих поручнях турнікета громадилися купи обгорілих людських тіл. Неможливо описати скорботу, жах і відчай батьків, які повинні були за окремими фрагментами впізнавати своїх дітей. Бувалі журналісти не змогли знімати несамовиті сцени й відмовилися від роботи.

Хто ж був винен у нещасті, а може, й злочині? Як така трагедія могла статися в XX столітті в такій високорозвиненій країні, як Франція? Про це запитували не тільки родичі та близькі загиблих, а й уся громадськість. Уряд Франції, обговоривши повідомлення про катастрофу, ухвалив провести найретельніше розслідування. Прокурор республіки взяв його перебіг під особистий контроль. Слідство тривало майже два роки. Опитали сотні свідків. Працювали експертні комісії. Матеріали розслідування зайняли три тисячі досьє по двісті аркушів кожне. У жовтні 1972 року, коли в Палаці правосуддя міста Ліона відкрився судовий процес, вся Франція з нетерпінням чекала його результатів.

На лаві підсудних виявилися п'ятеро: один із живих власників клубу «5-7» (два загинули під час пожежі), батько й син - кустарі, що встановлювали в клубі систему опалення, директор фірми «Шебі», який постачав пластичні матеріали, що не відповідали нормам і вимогам правил пожежної безпеки, для прикраси об'єкта з масовим перебуванням людей, чудово знаючи про небезпечні властивості, та мер міста Сен-Лоран-дю-Пона, «під носом» у якого орудували ділки. Усім їм пред'явлено звинувачення в ненавмисному вбивстві. Присяжні винесли свій вердикт. Всіх п'ятьох визнано винними. А втім, взявши до уваги «фатальний збіг обставин», що призвели до катастрофи, суд обмежився легкими заходами: засудив обвинувачених до умовної міри покарання строком від 10 місяців до двох років. Вирок обурив родичів загиблих.

Здавалося б, судовий процес повинен був розставити всі крапки над «і» й покласти край пліткам, але цього не сталося. У пресі ще довго обговорювали питання, чому загорівся дансинг і хто в цьому винен. Жильбера Баса, вцілілого власника дансингу, судячи з його заяв представникам преси, хвилювали не жертви, а збиток. Коли його запитали, чому закрили запасний вихід, він відповів: «А ви знаєте нашу молодь? Вони лізли б без квитків, і підприємство могло б зазнати збитку»...

Але ж є правила пожежної безпеки, обов'язкові для виконання торговцями розваг. Як і інструкції з використання оздоблювальних матеріалів у громадських місцях. Але власники дансингу навіть не забезпечили приміщення належними засобами пожежогасіння, не кажучи вже про телефонний зв'язок. Під час будівництва закладу припустилися кричущих порушень. Замість трьох запасних виходів, передбачених проектом, зробили тільки два. Проте й вони були вдвічі вужчі, ніж належить за нормами. До того ж наглухо забиті, а головний - заблокований турнікетом. Не було також елементарного і суворо обов'язкового для таких закладів обладнання. Скажімо, аварійного освітлення, внутрішнього пожежного крана.

Економія обернулася страшною катастрофою - смертю ста сорока двох осіб.

Джерело: firepeople.info