МЕТОДИ ШТУЧНОГО ДИХАННЯ
Вісім найефективніших способів серцево-легеневої реанімації
Перш ніж приступати до проведення штучного дихання, необхідно
звільнити постраждалого від тісного одягу, розстібнути комір, ліфчик,
послабити ремінь. Потім потрібно очистити порожнину рота від слизу,
ґрунту та інших предметів, зокрема від зубних протезів, шляхом введення в
порожнину рота пальця, загорнутого в марлю або іншу чисту тканину. Якщо
у постраждалого щільно стиснуті щелепи, їх необхідно розімкнути силою.
При відсутності роторозширювача, можна використати шпатель, ложку, міцну
паличку, якими розводять стиснуті щелепи. При цьому потрібно поводитись
обережно, щоб не зламати зуби постраждалого, уламки яких можуть попасти
в трахею і далі в легені. У випадку западання язика, потрібно висунути
вперед нижню щелепу так, щоб нижні зуби були попереду верхніх, витягти
язик, тримаючи його через носову хусточку або марлю. Якщо язик і далі
западає, його проколюють шпилькою і фіксують до нижньої губи. Штучне
дихання проводять терпляче і спокійно протягом тривалого часу, до появи
нормального дихання. Якщо дихання не відновлюється, його стараються
відновити аж до появи реальних ознак біологічної смерті.
«Рот до рота» або «Рот до носа»
Для проведення штучного дихання постраждалого необхідно покласти
спину, стати на коліна біля його голо-покласти одну руку під його шию,
другу - на лоб і максимально відхилити голову назад. Затиснути пальцями
ніс постраждалого, розкрити його рот, зробити глибокий вдих повітря і
щільно, притиснувши свій рот до рота постраждалого, здійснити різке
видихання повітря доти, доки легені постраждалого не наповняться
повітрям і грудна клітка почне підійматися. Потім необхідно дати
можливість постраждалому зробити пасивний видих і продовжувати вдихати
повітря йому в легені, приблизно 10-12 на хвилину. При неможливості
вдування повітря через рот постраждалого, його вдувають через ніс. При
цьому, постраждалого можна покласти на бік, для попередження западання
язика. Рятувальник стає на колінах біля голови постраждалого. Однією
рукою він закриває рот та відхиляє голову, другою рукою допомагає
видиханню повітря, стискуючи нижню частину грудної клітки після вдування
повітря через носові ходи.
Метод Сильвестра
Постраждалого необхідно покласти обличчям уверх, під спину, нижче
лопаток покласти валик з одягу, щоб нижня частина грудної клітки була
трохи піднята, голову повертають на бік. Рятувальник стає на коліна над
головою постраждалого, обличчям до нього, бере його за передпліччя і на
рахунок «раз-два» відводить руки вгору, назад і в сторони так, щоб кисті
рук дістали до землі. Грудна а при цьому розширюється – здійснюється
вдих. Потім на рахунок «три-чотири», рятувальник піднімає руки, згинає
їх у ліктях і притискує на дві секунди до грудної клітки постраждалого,
притискуючи її, здійснює видихання. За одну хвилину роблять 14-16 таких
рухів.
Метод Шюллера
Постраждалого кладуть обличчям вверх, під спину підкладають валик з
одягу. Рятувальник стає на коліна обличчям до постраждалого, ніби
сідаючи верхом на його стегна і кладе свої долоні на грудну клітку,
розмістивши свої чотири пальці вздовж нижнього краю останніх ребер, а
великі пальці відводить до середини грудної клітки. Опускаючись вагою
тіла на свої долоні, рятувальник тисне на грудну клітку постраждалого -
здійснюється видих, потім відхиляється назад, послаблюючи тиск на грудну
клітку - здійснюється вдих. Такі рухи повторюють 14-16 разів на
хвилину.
Метод Шеффера
Якщо руки постраждалого пошкоджені штучне дихання можна проводити за
методом Шеффера. Для цього постраждалого кладуть на живіт, обличчям
униз. Його голову повертають на бік, щоб не перешкоджати диханню.
Рятувальник стає на коліна, тіло постраждалого знаходиться у нього між
ногами, кладе свої руки на нижню частину грудної клітки, розміщуючи
великі пальці вздовж хребта, а інші на ребрах. Для здійснення видиху
рятувальник нахиляється вперед і стискує грудну клітку, для вдиху –
відхиляється назад і припиняє тиск на грудну клітку. За одну хвилину
необхідно здійснювати 14-16 натискувань.
Метод Лаборда
У випадку пошкодження грудної клітки, переломів ребер, ключиці, рук та
ін., коли стан постраждалого не дозволяє застосовувати інші методи
штучного дихання, застосовують метод Лаборда. Цей метод доцільний і
тоді, коли дихання тільки-но припинилося, наприклад, при введенні
наркозу. Суть методу Лаборда полягає в тому, що рятувальник, утримуючи
язик постраждалого пінцетом або пальцями, ритмічно витягує і відпускає
його в такт дихальним рухам, приблизно 16-18 разів на хвилину.
Метод Каллістова
Це найбільш простий і ефективний метод штучного дихання. Постраждалого
кладуть на живіт, обличчям униз. Рятувальник стає над постраждалим. На
спину, через лопатки, протягують рушник, ремінь, шарф тощо. Його кінці
проводять під пахвами до переду. Рятівник бере кінці рушника і ритмічно
піднімає та опускає тіло постраждалого на 7-10 см від землі, внаслідок
чого відбувається розширення грудної клітки і піднімання ребер.
Піднімання тіла відповідає вдиху, а опускання - видиху повітря.
Метод Іва
Застосовується для проведення штучного дихання у постраждалих з
пошкодженнями обличчя, рук і грудної клітки, коли неможливе застосування
перерахованих вище методів. Постраждалого кладуть обличчям униз на
відповідних розмірів дошку, двері або інший предмет, який облаштовують
як дитячу гойдалку з амплітудою коливань не менше 90°. Хворого фіксують
на дошці і поперемінно піднімають і опускають головний кінець під кутом
20° до 45° до горизонтального положення з частотою 16 разів на хвилину
для дорослих і 34 рази за хвилину для дітей. Цей метод забезпечує хорошу
вентиляцію легень і дренування бронхів, що є важливим для надання
допомоги при утопленні та постраждалим з обструкцією дихальних шляхів.
Метод
Іва має ряд недоліків. Для його здійснення потрібні підручні засоби:
дошка, підставка під дошку, засоби фіксації хворого, які не завжди можна
знайти на місці пригоди. Крім того, на обладнання «гойдалки» і
підготовку постраждалого потрібний певний час (до трьох хвилин). Тому
даний метод не знайшов широкого розповсюдження, крім окремих станцій
рятування на водах, обладнаних спеціальними «гойдалками Іва».
Метод Холгер-Нільсена
Постраждалого
кладуть на жорстку поверхню обличчям униз. Руки зігнуті і схрещені
долонями вниз, голова повернута на бік. Рятувальник стає на коліна перед
головою постраждалого. Спочатку здійснюють видих, поклавши долоні на
лопатки і натискуючи на грудну клітку постраждалого. Рятувальник при
цьому нахиляється вперед. Вдих, тривалість якого повинен бути вдвоє
меншим, ніж видих, рятувальник здійснює, витягуючи вперед складені руки
хворого, стараючись не відривати їх від поверхні, на якій вони лежать,
потім відпускає їх і знову здійснює видих, натискуючи на лопатки.
Частота дихання повинна бути не більше 8-12 разів на хвилину, щоб кожна
фаза дихання була виконана правильно і глибина дихання була достатньою.
Цей
метод найбільш ефективний із ручних методів, але він не дозволяє
проводити одночасний масаж серця і не може бути застосованим при
пошкодженні кісток грудної клітки і переломах лопаток.
За посібником
"Перша медична допомога",
видавництво "Сполом",
Львів, 2004 р.
Матеріал з журналу «Надзвичайна ситуація». – 2007. – № 3. с. 60-61
|
Четвер, 09.01.2025
