«Шановна редакціє! Мій молодший син закінчує школу. Хотів би у майбутньому пов’язати життя із залізничним транспортом. Цікавиться, як на мене, дуже корисним напрямком - охороною праці. Я його у цьому підтримую: забезпечення умов для того, щоб якомога менше травмувалися люди - справа благородна. Хотілося б дізнатися більше, та, на жаль, у бібліотеці такої літератури бракує. Розкажіть, будь ласка, про історію виникнення цього напрямку».

В. КуЧеренко, ст. Зарубинці

Подивимося правді у вічі: витрати, пов’язані із запобіганням виробничому травматизму, мають економічне підгрунтя. Тож підтримка процесів, що забезпечують заходи з охорони праці, має відбуватися на державному рівні. Саме тому для керівництва столичної магістралі розв’язання проблем в означеній сфері має пріоритетне значення. Це переконливо доводять результати заходів, що спрямовані на попередження виробничого травматизму на Південно-Західній, які здійснюються під орудою спеціалістів служби охорони праці та дорожнього учбово-методичного центру. І це попри те, що коштів у галузевій скарбниці через кризові явища небагато.

У ці статті пропонуємо читачам ознайомитися з фактами, які так чи інакше пов’язані з історією розвитку охорони праці, як окремого напрямку фахової діяльності. Про них розповідає провідний інженер сектору охорони праці Козятинської дирекції залізничних перевезень Ірина СТАДНИК.

Спочатку - офіційною мовою: охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Парадокс: суспільству знадобилося здолати безліч ним же створених перепон, аби збагнути: необхідність державної підтримки у сфері охорони життя на виробництві, транспорті тощо існує. Перші помітні кроки було зроблено майже три століття тому, коли 10 грудня (23 грудня за новим стилем) 1719 р. Петром I було затверджено Указ про створення Берг-колегії (гірничої - авт.). Це були перші історично зафіксовані дії з боку тогочасної влади, які безпосередньо пов’язані із початковими заходами з метою забезпечення охорони праці. Відтоді почалося формування гірничої адміністрації з її власними місцевими органами, які керували казенними заводами і здійснювали нагляд за приватними підприємствами. У результаті реформ Петра I створювалися нові райони промислового виробництва (Урал, Сибір тощо.). За тих часів праця на заводах і фабриках, особливо на Демидівських копальнях на Уралі, на Путиловському заводі в Петербурзі і на багатьох інших, була важкою і небезпечною. Високий травматизм серед селян-кріпаків у помістях і робітників на фабриках і заводах завжди викликав тривогу з боку тогочасного прогресивного люду, представники якого ставили перед суспільством питання: «Як гарантувати безпечні умови праці»?

Літопис свідчить: у 1734 р. було засновано нагляд за умовами праці на тогочасних підприємствах в особі одного обер-комісара і трьох комісарів «для лучшего за фабриками смотрения». Через десять років у 1744 р. було видано закон, що регулював роботу на фабриках і заводах і обмежував час нічної роботи. Майже сім десятків років знадобилося, щоб охорона праці піднялася на новий рівень.

Із архівних джерел відомо, що лише 7 січня 1818 р. було ухвалено державний акт про нагляд за роботами в приватних копальнях і на заводах задля контролю за дотриманням безпечних умов праці. Сплинуло ще понад чверть століття, поки у 1845 році було видано перший фабричний закон, що забороняв важку працю для підлітків у нічний час.

У 1859 р. розпочала діяльність спеціальна комісія при петербурзькому генерал-губернаторові, яка оглянула значну кількість фабрик і заводів з тим, аби врегулювати проблеми у виробничих процесах. Тоді також було визнано за необхідне розпочати видання кодексу правил відносно попередження каліцтв на фабриках і заводах.

Комісія розробила проект спеціального закону про заборону праці дітей віком до 12 років, адже попереднім законом 1845 р. дитячий труд заборонявся лише в нічний час. У законі передбачалося поширити дію заборони нічної роботи на підлітків до 16-річного віку. Таким чином, з плином часу законодавство активніше стає на захист неповнолітніх робітників. 1 червня 1882 р. ухвалюється закон, відповідно до якого не дозволяється допускати на роботу малолітніх, що не досягли 12 років. Передбачалась повна заборона нічної роботи працівникам віком до 15 років, а для підлітків у віці від 12 до 15 років було запроваджено восьмигодинний робочий день.

Законодавчий акт 1886 р. стосується вже не лише термінів робочого часу для дітей і підлітків, він регулює ряд стосунків на підприємствах, певні правові взаємини між підприємцями і робітниками.

Фабричну інспекцію, метою діяльності якої був нагляд за виконанням вимог охорони праці по відношенню до малолітніх, було засновано у 1882 р. Далі її функції розширилися. Вельми важливим аспектом роботи інспекції стали збирання і аналіз статистичних даних (про розподіл робочого часу, участь жінок і дітей в роботі промисловості, умови праці, відомості про заробітну плату).

Також вирішувалися питання, як зараз би сказали, «з кадрового менджменту». Велика увага приділялася особистим якостям фабричних інспекторів. Тут без фаху і досвіду не обійтись.

У 1913 р. всі закони, що існували в імперії у сфері охорони праці було виділено в окремий статут з характерною назвою «Про промислову працю».

Йдемо за хронологією. Радянський період історії охорони праці почався 17 травня 1918 р., коли Радою народних комісарів було прийнято Декрет про установу Інспекції праці, підпорядковану однойменному Наркомату. За період існування Радянського Союзу в галузі, про яку йде мова, спостерігалася досить активна законотворча діяльність. Проте, на жаль, вона мала, швидше, формальний, декларативний характер, ніж якось сприяла вирішенню актуальних проблем.

У 1992 р. незалежна Україна прийняла Закон «Про охорону праці», завдяки якому визначено пріоритетні напрями реалізації конституційного права громадян на збереження їхнього життя і здоров’я у процесі трудової діяльності. Крім того, проголошено основні принципи державної політики у галузі охорони праці.

Зрозуміло, умови господарювання вимагали нових, ефективніших форм і методів профілактичної роботи. Головне - надійна робота відповідних служб. Зокрема, маємо на увазі, перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Головною метою державної політики України в сфері охорони праці є збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Аксіома: роботодавці не повинні заощаджувати на створенні здорових і безпечних умов праці на підприємствах та скорочувати кількість фахівців, які опікуються цими проблемами.

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, наголосила наостанок І. Стадник.

До речі, на Південно-Західній залізниці питанню забезпечення належних умов праці приділяється неабияка увага. Дійсно, благородна справа. І про це - у подальших публікаціях газети залізничників.