Серед проблем, які постають в процесі організації роботи з питань охорони праці, однією з основних є ставлення робітників до цих питань. В своїй роботі я постійно стикаюсь з байдужістю до безпеки праці з боку будівельників, які працюють в нашій компанії. Вони часто забувають, що крім прав і соціальних гарантій, є ще й обов’язки.
Це підтверджує й статистика нещасних випадків на виробництві. Однією з причин переважної більшості нещасних випадків є порушення робітниками вимог інструкцій з охорони праці.
Серед робітників побутує думка, що охорона праці тільки заважає в роботі і що виконувати вимоги з безпечного ведення робіт повинні тільки їхні керівники.
При цьому вони забувають, що нехтування вимогами нормативних актів з охорони праці збільшує ризик виникнення нещасних випадків і може призвести до втрати здоров’я або навіть життя.
В практиці моєї роботи практично не трапляється випадків, коли робітники відмовляються від роботи у виробничій ситуації, яка загрожує їхньому життю або здоров’ю. У робітників відсутнє бажання не тільки опанування навичками безпечної роботи, але й теоретичного вивчення вимог, викладених в інструкціях з охорони праці. Досвід показує, що робітники часто не знають не тільки конкретних вимог, але й не можуть відповісти на питання, зі скількох розділів складається інструкція з охорони праці з їхньої професії та як вони називаються.
Іншою проблемою є стан здоров’я працівників. Часто при проходженні медоглядів вони, побоюючись звільнення, намагаються приховувати свої захворювання. Тому трапляються випадки, коли після рішення медкомісії про задовільний стан здоров’я працівник звертається за оформленням професійного захворювання, яке, за визначенням фахівців, розвивалося протягом років. На нашому підприємстві був такій працівник К. Він пройшов медогляд, медкомісія визнала його придатним до виконання робіт, а менше ніж за рік він звернувся до профпатолога за розслідуванням професійного захворювання. В ході розслідування було встановлено, що стан його здоров’я пов’язаний з роботою на іншому підприємстві, але за вимогами законодавства наше підприємство вимушено було взяти профзахворювання на свій облік.
Велика проблема також з працівниками, які страждають на епілепсію. Це захворювання не виявляється при проведенні медогляду, самі ж працівники часто приховують свої проблеми із здоров’ям. Не треба пояснювати, який ризик травмування існує, якщо у таких працівників погіршується стан здоров’я, а вони при цьому виконують роботи з підвищеною небезпекою.
У нас у компанії працювало два таких робітники. Один був електромонтером, а інший — монтажником баштових кранів. Добре, що безпосередні керівники робіт запідозрили в них проблеми із здоров’ям. Завдяки цьому роботодавець направив їх на стаціонарне обстеження, де й було встановлено діагноз захворювання й надано відповідні рекомендації щодо обмеження праці цих робітників.
Інші працівники, знаючи про порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань завданої виробництвом шкоди здоров’ю, намагаються домогтися визначення свого загального захворювання як професійного або травми, яка була невідомо де отримана, як пов’язаної з виробництвом.
Працював у нас робітник О., який в минулому мав судимість і проблеми, пов’язані з вживанням наркотиків. При прийомі на роботу він благополучно пройшов медогляд і був визнаний придатним до роботи, а за деякий час звернувся щодо розслідування професійного захворювання. І тільки при проходженні медико-соціальної експертної комісії було встановлено, що його захворювання не пов’язано з умовами праці, а є загальним.
Другий показовий випадок я пам’ятаю ще з часів своєї роботи в Держгірпромнагляді. Електромонтажник Р., працюючи на підприємстві з іноземним капіталом, вирішив свою побутову травму пов’язати з виробництвом. Одного разу, коли його ніхто не бачив, він зімітував падіння з помосту й отримання травми. Після чого почав вимагати розслідування нещасного випадку та складання акта за формою Н-1. При цьому надавав комісії підприємства підроблені документи.
Після того, як підприємство відмовилось пов’язувати травму з виробництвом, він почав скаржитися в різні інстанції. Спочатку в Держгірпромнагляд, а коли отримав відмову і там, то й на посадових осіб Держгірпромнагляду. При цьому відмовлявся вирішувати спірне питання в судовому порядку. І зараз, уже після кілька років, він продовжує періодично надсилати скарги до різних інстанцій.
На мою думку, існує загалом декілька причин такого ставлення робітників до охорони праці. До них належать:
— байдуже ставлення частини працівників до свого життя й здоров’я;
— недостатня пропаганда дотримання вимог з питань охорони праці;
— неефективна система навчання з питань охорони праці;
— недостатня вимогливість керівників робіт до виконавців робіт;
— недостатній рівень відповідальності робітників за законом;
— поблажливе ставлення до робітників з боку наглядових органів.
Юрій ГРИЦАЙ,
П`ятниця, 20.12.2024
