Проведено аналіз наукових концепцій щодо визначення системи управління охороною праці в сучасних умовах господарювання.

 Загальновідомо, що економічне зростання держави автоматично не означає її збалансованого соціального розвитку. Тому, безперечно, однією з найважливіших цілей будь-якого суспільства є подальше поліпшення рівня і якості життя населення, створення країни, зручної для людей. Як зауважують у науковій літературі, «одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення сприятливих умов для інтелектуального, професійного та фізичного вдосконалення людини. Це багато в чому залежить від того, наскільки безпечними будуть умови нашого щоденного існування, наскільки шляхи розвитку економіки будуть погоджені з необхідністю забезпечення безпеки в усіх галузях техносфери: в створенні безпечних технологій та виробництв, забезпеченні безпеки небезпечних виробничих об'єктів, в охороні праці на кожному робочому місці та захисті навколишнього середовища» [1, с 434]. Відповідно спростовувати актуальність подальшого розвитку трудового права і безпосередньо його провідного соціального інституту - охорони праці на цей час було б необачно, тим більше, що, як доречно підкреслює І. Я. Кисельов, «традиційно трудове право характеризується як право охорони праці. В цьому вбачали та продовжують вбачати його головну соціальну функцію» [2, с 31]. Тому метою даної статті є дослідження системи управління охороною праці та її функцій в сучасних умовах господарювання на підставі існуючих теоретичних розробок провідних науковців трудового права, нормативної бази та існуючої практики.

В. І. Прокопенко зазначає: «Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфі-ковані працівники. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами» [3, с 360]. Зазначимо, що досягнення стандартів безпеки праці, які б відповідали вимогам провідних світових держав, можливе тільки за допомогою результативної співпраці суб'єктів трудового права у сфері регулювання охорони праці, інакше кажучи, шляхом впровадження ефективної системи управління охороною праці.

Будь-яка система управління - це сукупність суб'єкта управління та об'єкта управління, що знаходяться в певному середовищі та інформативно пов'язані між собою. В суб'єкті управління можна виділити два органи - управляючий та виконавчий. Управління завжди здійснюється заради досягнення певної мети. Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [4, с 96]. Під ним слід розуміти підготовку, прийняття та реалізацію рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності [5, с 26].

М. С Петрова, С В. Петров та С. М. Вольхін під управлінням охороною праці розуміють процес організованого впливу на об'єкти управління з метою дотримання нормативних вимог безпеки. На думку вчених, головною метою управління охороною праці є вдосконалення організації роботи щодо забезпечення безпеки, зниження травматизму та аварійності шляхом вирішення комплексу завдань зі створення безпечних та нешкідливих умов праці, навчально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працюючих [6, с 30-31]. Управління охороною праці чинить цілеспрямовану дію на систему «людина - виробництво», що являє собою всю сукупність елементів, з якими людина взаємодіє в процесі праці і які можуть чинити на неї відповідний вплив [7, с 30-31].

3. М. Яремко при цьому зазначає, що в сучасних умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці передбачає взаємну від-повідальність держави, власника підприємства та працівника за створення і забезпечення здо-рових і безпечних умов праці, тому обґрунтованим є виділення трьох рівнів управління охороною праці: державне управління; управління власником підприємства; управління з боку працівників [5, с 26].

Є. В. Котов під державним управлінням охороною праці розуміє діяльність органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення безпеки праці, збереження життя, здоров'я та працездатності людей на виробництві через формування та впровадження правових, соціально-економічних, організаційно-технічних та медико-профілактичних заходів, методів і засобів. Воно є підсистемою в системі державного соціально-економічного управління і передбачає розвиток чинної системи управління в державі, регі-онах, галузях, на виробництві, забезпечує їх взаємодію та сприяє сполученню та поєднанню їх інтересів у сфері охорони праці на підставі розширення повноважень і підвищення відповідальності за вирішення поточних та перспективних проблем охорони праці. Принципами державного управління охороною праці є: запобіжний характер управлінської діяльності щодо виникнення виробничих ризиків у трудо-вому процесі; орієнтація на можливий і реально досяжний рівень охорони праці; забезпечення реалізації законодавчо закріплених прав і гарантій у сфері охорони праці; комплексний соціальний захист працюючих; економічна заінтересованість у діяльності (поведінці) щодо забезпечення охорони праці; гласність та інформаційна відкритість у сфері охорони праці; чіткий розподіл відповідальності за незабезпечення (недодержання) вимог охорони праці між роботодавцем і працівником, невідворотність покарання; наукове забезпечення управління охороною праці [7, с 9].

Управління охороною праці на підприємстві, на думку В. М. Москальової, є сукупністю дій службовців, що здійснюються на підставі постійного аналізу інформації про стан охорони праці в структурних підрозділах. Управління охороною праці має на меті надати цій сфе-рі діяльності комплексного й планового характеру щодо поліпшення умов праці, запобігання     травматизму,     профзахворюванням,

пожежам, аваріям, ДТП та іншим негативним наслідкам. Управління охороною праці повинно мати такі основні елементи: орган управління; виконавчий орган; об'єкт, яким управляють; вхідну та вихідну інформацію, прямий та зворотний зв'язок [7, с 9]. М. С Петрова, С В. Петров та С. М. Вольхін зазначають, що в сучасних умовах можливий перехід на новітні принципи управління охороною праці в організаціях. Поступово розвиваються ринкові відносини, що передбачають необхідність формування нового переходу до управління охороною праці, який відрізнявся би від існуючого в централізованій економіці. Наприклад, деякими російськими компаніями впроваджуються принципи керування, притаманні світовій практиці. З'явилися розробки російських наукових та просвітницьких організацій (в тому числі Академії праці і соціальних відносин), що до-зволяють формувати елементи системи органі-зації праці, адекватні західним [6, с 30-31].

Система управління охороною праці організовується таким чином, щоб здійснювалось адекватне та постійне управління з урахуванням усіх факторів, що впливають на стан охорони праці, і орієнтується на проведення запобіжних дій, що унеможливлюють виникнення небезпечних ситуацій, але при цьому в разі їх виникнення вона повинна своєчасно реагувати на них та усувати їх. В організаційних заходах, що забезпечують функціонування системи, необхідно передбачати можливість впливу громадських об'єднань працівників підприємс-тва (комісії з питань охорони праці, уповнова-жених найманими працівниками, профспілок тощо) [9, с 525].

У свою чергу, існуюча державна система управління охороною праці не сповна відповідає вимогам часу, інтересам економічного роз-витку та потребам суспільства, бо орієнтована на збереження існуючого становища, в забез-печенні безпеки та здоров'я працівників, а точніше, на виконання діючого законодавства в галузі охорони праці [1, с 435]. Л. П. Керб доречно підкреслює: «В умовах переходу до ринку командні методи адміністративної системи управління охороною праці з боку вищих органів поступово замінюються на ринкові механізми. Основним чинником поліпшення стану охорони праці на сучасних приватних і державних підприємствах відповідно до вимог нормативних актів дедалі рішучіше виступає економічна зацікавленість самих підприємств. Наслідки нещасних випадків і порушень нормативних актів стали настільки відчутні, що підприємства самі зацікавлені в додержанні всіх вимог охорони праці» [10, с 131].

М. С Петрова, С В. Петров та С. М. Вольхін зазначають, що наприкінці 90-х років минулого сторіччя в країнах Заходу розпочав різко змінюватися підхід до політики безпеки праці на виробництві. З'явилася тенденція під час оцінювання рівня забезпечення безпеки праці робити акцент не на конструктивні особливості машин та механізмів (що саме по собі дуже важливо), а на таких факторах, як організаційна культура, зміна поведінки, підвищення відповідальності, спрямованість діяльності організації на досягнення певних цілей. Учені наголошують на необхідності переглянути сформоване та вже досить тривале ставлення до окремих процедур у галузі охорони праці, таких, як розслідування та облік (мікро)травм, інцидентів, ідентифікація небезпечних факторів та ризиків, оцінювання роботи керівників та спеціалістів, персоналу щодо запобігання аварійності, травматизму та професійним захворюванням, а також створення стимулів до позитивних результатів такої роботи [6, с 30-31].

Таким чином, в умовах сьогодення система управління охороною праці повинна базуватися не тільки на імперативах з боку держави, але й на заінтересованості суб'єктів трудових правовідносин у збереженні належного фізичного стану працівника, що нерозривно пов'язано з економічним благополуччям роботодавця. Так, на цей час не викликає сумніву позитивний вплив соціальних та психологічних факторів праці на подальше зростання виробничих потужностей. В. І. Прокопенко зазначає: «Безпека праці є такою сферою, в якій навіть найвищі досягнення ніколи не будуть вважатись достатніми, оскільки йдеться про здоров'я і життя людей. Будь-яка людська діяльність завжди становить собою певний ризик. Виробнича, трудова діяльність стосовно ризику не є винятком. Незважаючи на прогрес і масштаби виділення коштів на охорону праці, практичні поліпшення в охороні праці залишаються нижче очікуваного рівня» [3, с 363]. Вищезазначене підкреслює зростання актуальності розвитку управління охороною праці безпосередньо на виробництві.

Л. П. Керб зауважує, що управління охороною праці на підприємстві є складовою, підсистемою загальної системи управління підприємством, оскільки лише за умови високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що постають перед підприємством, і досягнення найкращих

економічних результатів. Управління - це сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об'єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування. У процесі управління орган управління одержує певну інформацію про стан об'єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким здійснюється вплив на об'єкт управління [10, с 131].

У роботі підприємств з охорони праці дедалі більшого значення набувають такі фактори: економічна заінтересованість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування шкоди потерпілим; необхідність постійного підвищення якості й конкурентоспроможності продукції, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці; моральна та юридична відповідальність власника за нещасні випадки і відшкодування збитків потерпілим та їх сім'ям; необхідність змінювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних і зарубіжних конкурентів; необхідність підвищувати продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку щодо вкладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів; забезпечення технологічної переваги підприємства над конкурентами; забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці. Названі фактори створюють певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично вирішувати питання охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, сам по собі не дасть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково обґрунтованою системою управління охороною праці на підприємстві [10, с 131-132].

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розроблення і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що запобігають виробничому травматизму та професійним захворюванням; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах у процесі виконання працівниками своїх трудових  обов'язків;  систематичне  поліпшення  й оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розроблення додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій працюючих: жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо [3, с 360]. Важливе значення має розподіл обов'язків у галузі охорони праці всіх посадових осіб, починаючи з керівника організації. Більш повне викладення функцій не тільки дозволяє краще організувати роботу підрозділів, але й підвищити ефективність контролю. Постійний профілактичний контроль стану охорони праці на робочих місцях як один із засобів запобігання виробничому травматизму і професійним захворюванням здійснюється шляхом оперативного виявлення відхилень від вимог охорони праці та вжиття необхідних заходів щодо їх усунення [6, с 30-31]. Впровадження та практичне виконання перелічених вище заходів на підприємстві в науці трудового права охоплюється єдиним узагальнюючим поняттям - система управління охороною праці.

Визначення системи управління охороною праці на нормативному рівні закріплене в Рекомендаціях щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці [12], розроблених з метою сприяння суб'єкту господарювання щодо досягнення такого рівня охорони праці на виробництві, який відповідає мінімальним вимогам до забезпечення безпечних та здорових умов праці найманих працівників, які встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами з охорони праці.

Відповідно до зазначеного нормативного акта система управління охороною праці визначається як частина загальної системи управління організацією, що сприяє запобіганню нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, а також небезпеки для третіх осіб, що виникають у процесі господарювання, і включає в себе комплекс взаємопов'язаних заходів на виконання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці [11].

У науковій літературі під системою управління охороною праці розуміють сукупність суб'єкта та об'єкта управління, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, сплановану, послідовну діяльність з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці [4, с 96]. В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников зазначають: «Система управління охороною праці - це сукупність органів

управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, сплановану діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення системи управління охороною праці здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням» [12, с 96].

Система управління охороною праці створюється суб'єктом господарювання і має передбачати підготовку, прийняття та реалізацію завдань щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності найманих працівників у процесі їх трудової діяльності.

Суб'єктом управління в системі управління охороною праці підприємства є роботодавець, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах -керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Об'єктом управління в системі управління охороною праці підприємства є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та на підприємстві в цілому. Типова система управління охороною праці підприємства функціонує наступним чином. Роботодавець (керівник, головний інженер) аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення, спрямовані на підвищення рівня безпеки праці. Організаційно-методичну роботу з управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства (виконавчий орган системи управління охороною праці), що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (управляючому органу). Зовнішнім чинником, що спонукає до проведення певних дій, для системи управління охороною праці на рівні підприємства є зміни технологічного процесу, обладнання, умов праці, нещасні випадки, травми, захворювання тощо [4, с 96].