Одним із засобів виділення оперативних машин в транспортному потоці, особливо у вечірній і нічний час доби, а також у складних дорожніх умовах, є спеціальні світлові сигнальні пристрої (проблискові маячки).
На автомобілях їх почали застосовуватися в США ще до Другої Світової війни через дуже високу щільність руху, яка вимагала надійного позначення автомобіля на дорозі. У Західній Європі, СРСР та інших країнах кількість автомобілів на дорогах була невеликою, а тому для позначення спецмашини було достатньо однієї сирени. Світлові сигнали або не застосовувалися взагалі, або представляли собою одну-дві додаткові фари, часто розташовані навіть не на даху, а на бампері.

У 1959 році ДКБ-8 розробило нову пожежну автоцистерну. Дослідний зразок її був виготовлений Прилуцьким заводом протипожежного обладнання та наприкінці 1960 року успішно пройшов заводські випробування як АЦТП-30 (157)-50. Конструкторами передбачено дві модифікації автоцистерни: відкритого типу для південних районів країни і закритого - для середньої смуги. Нова автоцистерна змонтована на шасі ЗІЛ- 151Ю (тропічного виконання) і обладнана насосом ПН-ЗОТ. Ємність водяного бака - 2000 л, пінного - 140 л. Машина мала кілька дуже цікавих особливостей, вперше застосованих у вітчизняній практиці. Шторні дверцята відсіків (в 1960 році!), оригінальне розміщення всмоктуючих рукавів і висувної драбини на висоті всього 190 см, і нарешті «... додаткова сигнальна фара замінена лампою, закритою синім скляним ковпаком, для отримання проблискового ефекту застосовано екран, що обертається, аналогічний вживаному на маяках». Це був перший проблисковий маячок на пожежному автомобілі, в масовому порядку він з'явиться на пожежних автомобілях майже 15 років по тому - тільки в другій половині 70-х. Серійно автомобіль не випускався.