Перші достовірні відомості про боротьбу людини з вогнем дійшли до нас із Стародавнього Риму. Пожежі були бичем вічного міста, і римляни проявляли чимало кмітливості, щоб уберегти свої помешкання від вогню. Для гасіння пожеж в той час служив побудований в 312 році до н.е. перший в світі водопровід, довжиною в 16,5 кілометрів. Застосовувалися і такі ефективні, за мірками тих часів, механізми як насоси Ктесібія і Герона Олександрійського. На пожежах застосовували і зшиті з грубої вовняної тканини покривала. Їх занурювали у воду і робили своєрідні щити, які відгороджували від палаючого будинку інші споруди, що стоять поруч. У літературі зустрічаються відомості про цілий клас ремісників, що виготовляли подібні покривала.

Особливу небезпеку представляли нічні пожежі. У ті часи в Римі існувала колегія нічних тріумвірів, яка відповідала за підтримку порядку в нічний час, а також за гасіння пожеж. У розпорядженні колегії перебували команди державних рабів, які несли чергування в різних частинах міста. Гасити пожежі їм допомагали добровольці з власними інструментами. Так було до 6 року н.е.

Після великої пожежі в Римі імператор Август для боротьби з вогнем організував першу в світі пожежно-сторожеву охорону міста. Вона складалася з семи когорт, об'єднаних в корпус пожежних Стародавнього Риму. Когорти (у кожній до 1 тис осіб) обслуговували по два райони міста. Як відомо, Рим у той час складався з 14 районів. Набиралися когорти з відпущених на волю рабів. А в 24 році н.е. був виданий закон, згідно з яким особи, які прослужили в корпусі пожежних Стародавнього Риму шість років, отримували право римського громадянства. Пізніше цей термін був скорочений до трьох років.

Когорти ділилися на сотні, кожна з яких мала свою спеціалізацію: сіфо-наріі (механіки) - стежили за станом пожежних помп і ремонтували їх; Акварія-відповідали за подачу води до місця пожежі; крючніки і серповщікі - руйнували гарячі конструкції; центонарії - мали на озброєнні суконні і повстяні полотнища, які під час пожежі змочувалися в оцті і накидалися на вогонь; баллістаріі - античні гармаші - були озброєні камнеметами (балістами) - камінням розбивали будівлі, створюючи протипожежний розрив; сотня порятунку людей - мала у своєму розпорядженні товсті матраци, які стелилися поряд з  палаючим будинком, щоб на них стрибали (рятувалися) мешканці верхніх поверхів.

У кожній когорті було не менше чотирьох лікарів - це було більше, ніж в аналогічних армійських підрозділах.

У разі пожежі трибун когорти, який  організовував рядових пожежних у водойми, зазначеної Акварієм, і вони по ланцюжку передавали відра з водою. Інші ж забезпечували роботу помп. Центонаріі по сходах піднімалися в верхні поверхи будівлі, що горіла і накидали на вогонь просочені оцтом полотнища. Знизу ж їх товариші діяли з допомогою надягнутих на довгі жердини губок, змочених в оцті. Крючніки і серповщики руйнували гарячі конструкції, щоб їх було зручно гасити. Якщо пожежа була сильною, то балістарії камінням розбивали навколишні будівлі, обмежуючи зону пожежі. Створити навколо палаючого будинку порожній простір - це був головний спосіб боротьби з вогнем в Стародавньому Римі.

Префект пожежних призначався імператором з числа осіб високого рангу. Організовуючи розслідування пожежі, він мав право накласти на винного грошовий штраф. У римському законодавстві вказувалося: «Підлягає спаленню той, хто запалить будівлю або склад». Префект мав право оглядати кухні, перевіряти стан печей і опалювальних приладів, а також встановлювати норму кількості води, яку необхідно було мати в даній квартирі і у всьому домі на випадок пожежі. Помічником префекта призначалася людина з юридичною освітою.

Великі пожежі в римських провінціях спонукали наступників імператора Августа утворити подібні когорти і в ряді інших міст імперії.

З падінням Римської держави пожежне справа в Римі прийшла в занепад.