1. Пам’ятка з охорони праці роботодавцю, керівнику підприємства, організації

Реалізація конституційного права працівників на життя і здоров'я у процесі трудової діяльності на належні безпечні і здорові умови праці регулюються за участю відповідних органів державної влади відносин між роботодавцям і працівниками з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюються законодавством з охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на кількох принципах, зокрема на основному:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних в здорових умов праці (ст.З Закону України „Про охорону праці").

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. (ст.З Закону України „Про охорону праці).

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля(ст.6 Закону України „Про охорону праці).

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів

індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору, (ст.8 Закону України „Про охорону праці).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору, (ст.9 Закону України „Про охорону праці).

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці (ст.10 Закону України „Про охорону праці).

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. (ст.Н Закону України „Про охорону праці).

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог, (ст.13 Закону України „Про охорону праці).

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці, (ст. 19 Закону України „Про охорону праці).

2. Методичні рекомендації для представників профспілок з питань охорони праці щодо проведення перевірок якості розслідування виробничих травм, встановлення фактів їх приховування від обліку, ущемлення законних прав потерпілих на соціальний захист.

Ці Методичні рекомендації розроблено з метою надання допомоги представникам профспілок з питань охорони праці.

Положення цих Методичних рекомендацій підлягають уточненню та конкретизації під час формування комісій (робочих груп), розподілу обов’язків між їх членами та проведення інструктажу залучених осіб напередодні перевірок.

I. На рівні первинних профспілкових організацій

1. Перевірка здійснюється згідно з рішенням профкому, який проводить підготовчу роботу, в тому числі у листопаді-грудні організовує додаткове вивчення відповідними профспілковими працівниками і активістами з охорони праці ряду нормативних актів, положення яких є основою для належної реалізації поставленого завдання, і насамперед: законів України «Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…», «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1112 і «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 № 270.

2. Роботу очолює профспілковий комітет, а з конкретних осіб – голова профкому та голова комісії з охорони праці профкому (старший громадський інспектор з охорони праці підприємства).

3. Залежно від розмірів підприємства, установи, організації (далі – підприємство) та масштабності завдань можуть формуватися окремі комісії (робочі групи) з ряду питань чи напрямів перевірки.

4. Робота проводиться усіма наявними в профспілковій організації силами: членами профкому, цехкомів, профгруп, головами і членами комісій з охорони праці, громадськими (старшими громадськими) інспекторами з охорони праці цехів, відділів, дільниць тощо, яких було обрано з метою забезпечення громадського контролю та захисту прав працівників у сфері охорони праці.

За погодженням з адміністрацією підприємства членами комісії (робочої групи) залучаються фахівці відповідних служб підприємства (охорони праці, юридичної, кадрів, бухгалтерського обліку тощо).

5. За поданням профкому адміністрацією видається розпорядження, що зобов’язує керівників відповідних підрозділів забезпечити представникам профспілки, іншим членам комісії (робочої групи) доступ до всіх документів і матеріалів про будь-які нещасні випадки, що сталися з працівниками за минулі два роки безпосередньо на території підприємства чи в іншому місці роботи (в тому числі у відрядженнях), або на шляху з місця помешкання до місця роботи (чи в зворотньому напрямку), або в побуті.

6. Перевірці підлягають:

• листки непрацездатності за вказаний період (довідки), видані закладами охорони здоров’я у зв’язку з будь-якими нещасними випадками - на виробництві, в побуті, на шляху до роботи або з роботи тощо, та додані до них документи (зберігаються в бухгалтерії або архіві підприємства);

• журнали обліку звернень працівників за першою медичною допомогою, що ведуться в медичних пунктах підприємств (якщо такий медпункт організовано);

• екстрені повідомлення, що в установленому порядку надсилаються лікувально-профілактичним закладом на підприємство, про кожне звернення потерпілого за медичною допомогою з посиланням на нещасний випадок на виробництві (зберігаються в службі охорони праці підприємства);

• акти форми Н-1, НПВ, Н-5, а також усі документи, що додаються до них як матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві з тимчасовою втратою працездатності (пояснення і протоколи опитування потерпілого, свідків випадку та відповідальних осіб; матеріали лабораторних досліджень, експертизи чи випробувань, якщо вони проводилися; протоколи огляду місця події та ескізи, схеми, плани, фотознімки цього місця і пошкоджених машин, механізмів, устаткування; медичні висновки про характер, ступінь тяжкості травми, наявність чи відсутність алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння та інші), що зберігаються в службі охорони праці підприємства або у особи, на яку покладено виконання обов’язків цієї служби;

• матеріали спеціального розслідування нещасних випадків на виробництві (зі смертельним, тяжкими наслідками і групових), яке проводилося комісіями уповноважених органів державного нагляду за охороною праці (акти форми Н-1, НПВ, Н-5 з усіма додатками до них, що теж зберігаються в службі охорони праці підприємства);

• журнал реєстрації осіб, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві, за встановленою формою (ведеться службою охорони праці підприємства);

• звіти про травматизм на виробництві за 2005 і 2006 роки згідно з установленою Держкомстатом України формою № 7-тнв (надаються державному органу статистики за місцезнаходженням підприємства, організації вищого рівня до 25 січня наступного року, один примірник цього звіту має зберігатися в службі охорони праці підприємства);

• розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, розділ 6 – де, зокрема, йдеться про кількість потерпілих на виробництві, кількість днів, за які виплачувалася допомога (надсилається до робочого органу цього Фонду ССНВ щоквартально наростаючим підсумком; заповнені відомості зберігаються в бухгалтерії підприємства);

• акти форми НТ про розслідування нещасних випадків невиробничого характеру з працівниками підприємства, яке проводилося комісією підприємства самостійно, а у випадках зі смертельним наслідком чи групових – комісіями райдержадміністрацій, органів внутрішніх справ, прокуратури, а також усі інші матеріали, що зібрані під час цього розслідування і додані до зазначених актів (зберігаються, як правило, в бухгалтерії або у голови комісії чи уповноваженої особи з соціального страхування підприємства);

• журнал реєстрації нещасних випадків невиробничого характеру (ведеться окремо від виробничих травм згідно з формою, установленою Порядком розслідування випадків невиробничого характеру уповноваженою на це керівником підприємства особою. Часто журнал ведеться головою комісії чи уповноваженою особою з соціального страхування підприємства);

• протоколи засідань комісії із соціального страхування про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності та з інших питань, пов’язаних з будь-якими нещасними випадками, які сталися з працівниками підприємства (зберігаються у голови цієї комісії);

• табелі обліку робочого часу відповідних працівників і (за потреби) бухгалтерські документи про нарахування і виплату заробітної плати або визначеної законом матеріальної допомоги за період, що збігається з періодом лікування потерпілих відповідно до листків непрацездатності;

• акти довільної форми або інші документи, матеріали, висновки, довідки органів внутрішніх справ, державної автомобільної інспекції, прокуратури тощо, які стосуються будь-яких нещасних випадків з працівниками підприємства (незалежно від місця, часу події, попередньої кваліфікації цих випадків та інших факторів).

Під час перевірки представники профспілки разом з іншими членами комісії (робочої групи) уважно вивчають і зіставляють усі ці документи, виявляють наявні розбіжності між ними, невідповідність логіці подій, свідченням потерпілих і причетних осіб, зафіксованим даним офіційних органів, за потреби вимагають надання додаткових матеріалів, документів, пояснень працівників і посадових осіб, оглядають місце події та роблять відповідні висновки:

1) про наявність випадків виробничого травматизму, які приховані від розслідування та обліку (тобто не оформлені актами за формою Н-1, Н-5, не зафіксовані в журналі обліку і не включені у статистичний звіт форми 7-твн);

2) про факти необґрунтованого, безпідставного звинувачення потерпілих у діях, що начебто призвели до їх травмування, зокрема у «необережності», «неуважності» чи прямих порушеннях норм і правил, які вони не чинили або які були допущені потерпілими неумисно через відсутність своєчасного і якісного навчання, інструктажів на робочому місці тощо;

3) про факти незадовільної організації, неглибокого і тенденційного підходу до розслідування в цілому, коли в актах Н-1, Н-5 не зафіксовано фактичні технічні та організаційні причини травмування працівників, коли головні причини залишено без уваги і підмінено обставинами або наслідками нещасних випадків, а також не зазначено ефективних заходів, які б унеможливили повторення аналогічних випадків у майбутньому.

7. Результати перевірки оформляються актом з наведенням виявлених порушень і недоліків та пропозиціями щодо їх усунення відносно кожного конкретного нещасного випадку. Акт офіційно подається для відповідного реагування роботодавцю (керівнику підприємства) та профкому. За потреби старшим громадським інспектором з охорони праці підприємства (цеху), головою профкому чи його комісії з охорони праці вносяться роботодавцю офіційні подання про проведення повторного (додаткового) розслідування певних нещасних випадків на виробництві, складення об’єктивних актів установленої форми з урахуванням висновків перевірки та вжиття усіх наступних заходів, що випливають з нового змісту актів, зміни кваліфікації травм, наведених реальних обставин і причин їх виникнення. У випадку відмови роботодавця зробити це, представники профспілки вимагають від роботодавця офіційної аргументованої відповіді про причини відмови, як це передбачено Законом.

8. У разі необґрунтованої відмови роботодавця усунути порушення, або якщо питання виходить за межі його компетенції (зокрема, коли нещасний випадок розслідувався уповноваженим органом в спеціальному порядку), зазначені представники профспілки вносять відповідні подання та ініціюють розгляд питання територіальним управлінням Держпромгірнагляду та вищим профспілковим органом. Разом з тим підключення до розгляду справи цих органів не позбавляє первинну профспілкову організацію права звернутися за відновленням справедливості та порушених прав потерпілої особи до будь-якої державної інституції, органу виконавчої влади (включаючи Уряд), прокуратури, суду, а також за підтримкою своїх дій - до найвищих профспілкових органів.

9. Вживаються заходи за іншим (четвертим) напрямом перевірки, що має за мету визначити додержання належного рівня соціального захисту потерпілих і, за необхідності, надати їм відповідну допомогу.

Зокрема, за підсумками перевірки матеріалів розслідування нещасних випадків на виробництві, що сталися за два останні роки, визначаються особи, які мають право:

- на одержання страхових виплат та соціальної допомоги з Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

- на додаткові пільги і компенсації, передбачені колективним договором.

Слід скласти повний перелік цих осіб, зустрітися з ними, з’ясувати розміри відшкодування шкоди, пільг та компенсацій, які вони мають отримувати згідно з законом і колдоговором та які отримують фактично. У випадку виявлення фактів ущемлення прав потерпілих порушити питання перед робочим органом Фонду та/або роботодавцем про усунення недоліків і здійснення відповідних доплат, за необхідності внести офіційні подання з цих питань.

10. Голова профкому зобов’язаний подбати про визначення телефону «гарячої лінії», який буде діяти в первинній профспілковій організації протягом року, та довести до кожного члена профспілки інформацію про порядок і часи його роботи, організувати оперативне реагування на повідомлення працівників (у тому числі що надані анонімно) про можливі порушення законодавства щодо розслідування нещасних випадків на виробництві.

11. Про загальні підсумки роботи щодо проведення боротьби профспілок з приховуванням нещасних випадків на підприємстві надсилається інформація в порядку та строки, визначені згаданими вище Рекомендаціями. Поряд з фактами і підсумковими даними перевірки якості матеріалів розслідування нещасних випадків за останні два роки, виконання Фондом і роботодавцем вимог законодавства щодо відшкодування шкоди потерпілим, в інформації повідомляється про заходи (з наведенням конкретних фактів, прикладів), яких було вжито представниками первинної профспілкової організації і профкомом, щоб нові нещасні випадки, що трапилися на виробництві у наступному році, були своєчасно, якісно і об’єктивно розслідувані, правильно оформлені і взяті на облік.

II. На рівні вищих профспілкових органів

Під час перевірок на місцях технічні (головні технічні) інспектори праці і довірені лікарі, незалежно від місця роботи, інші профспілкові працівники чи активісти, призначені або обрані представниками з питань охорони праці та охорони здоров’я в обкомах, міськомах, райкомах, теркомах, республіканських (АР Крим) комітетах і центральних органах галузевих профспілок, територіальних профоб’єднаннях та Всеукраїнських профспілкових об’єднань використовують єдині підходи до послідовності дій, визначення джерел і обсягів необхідних матеріалів, статистичних та інших даних, проведення їх аналізу, підготовки висновків, пропозицій, внесення подань тощо. Тому методичні рекомендації з цього розділу їх роботи не мають суттєвих відмінностей і викладаються одним блоком.

Різниця полягає лише в різних можливостях залучити до перевірок підприємств певні сили - представників міністерств, відомств, місцевих органів влади, силових структур та інших, вивести виявлені факти порушень за межі підприємств і забезпечити ефективне реагування на них на районному, міському, обласному, республіканському (АРК), галузевому і державному рівнях (що не потребує особливих коментарів), а також в режимі автономного підведення і використання підсумків Року та подання інформації до вищого профоргану (про що йдеться у згаданих Рекомендаціях від 10.08.2006 № 06/01-34/1538).

На етапі підготовки до безпосередньої перевірки підприємств особлива роль належить технічним (головним технічним) інспекторам праці, довіреним лікарям територіальних профоб’єднань та головним спеціалістам-технічним інспекторам праці апарату ФПУ, які працюють при цих об’єднаннях. Зазначені особи повинні:

1) заздалегідь установити зв’язок з регіональними органами управління у сфері охорони здоров’я, робочими органами фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків, органами статистики, міліцією, прокуратурою і вирішити питання про місце, шляхи і способи одержання необхідної інформації про нещасні випадки, що мали місце з працюючим населенням;

2) скористатися наявними статистичними даними чинної державної (статуправління) і відомчої (управління охорони здоров’я, робочі органи фондів соціального страхування) статистики з цих питань, оперативними даними про виробничий травматизм територіального управління Держпромгірнагляду тощо, провести порівняльний аналіз цих даних з метою визначення найбільш характерних галузей і підприємств – як об’єктів для наступних перевірок;

3) зробити запити до певних організацій, їх структурних підрозділів про надання відомостей, яких не вистачає, та відвідати найбільш важливі з них з метою одержання доступу до первинних документів, проведення аналізу, підготовки витягів, одержання переліків потерпілих тощо. Йдеться зокрема про спеціальні травматологічні лікарні або пункти, опікові центри, ЦРЛ у найбільш характерних, зокрема промислових районах, де спільно зі спеціалістами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності слід вивчити (за період останніх двох років):

• журнали обліку осіб, які зверталися за медичною допомогою з приводу нещасних випадків на виробництві (або журнали реєстрації усіх травм, незалежно від місця події, якщо окремий облік виробничих травм не ведеться);

• журнали реєстрації нещасних випадків невиробничого характеру (ведуться за формою згідно з додатком 2 до Порядку розслідування таких випадків, зазначеного вище);

• звіти про нещасні випадки невиробничого характеру (надаються лікувально-профілактичним закладом щомісячно до райдержадміністрацій, інших органів за формою згідно з додатком 8 до Порядку розслідування таких випадків);

• зведені відомості обліку вперше зареєстрованих травм та отруєнь в лікувальному закладі за формою №071-2/0, що відповідно до наказу МОЗ України від 16.03.99 № 59 складаються щоквартально і за рік та враховують розподіл усіх випадків звернення потерпілих за медичною допомогою на виробничі і невиробничі випадки (в тому числі за окремими галузями та місцем події);

• журнали реєстрації видачі листків непрацездатності (форма обліку бланків листків непрацездатності № 030/о, затверджена МОЗ України);

• копії повідомлень, що надсилалися лікувально-профілактичним закладом в установленому порядку до підприємств, місцевих органів виконавчої влади тощо про нещасні випадки на виробництві і невиробничого характеру;

• корінці листків непрацездатності, виданих потерпіл