Методичні рекомендації підготовлені з метою надання практичної допомоги підприємствам усіх форм власності та господарювання, які в своїй виробничій діяльності застосовують багатозмінні режими роботи.

---

Вступ.
1.    Види графіків, які можна використовувати на підприємствах безперервного виробництва.
2.    Види графіків, які можуть використовуватися на підприємствах перервного виробництва.
3.    Чинники, які впливають на трудовий процес.
4.    Види робочого часу.
5.     Вимоги щодо засад і умов застосування графіків використання робочого часу.
6.    Особливі форми організації праці.
Рекомендована література.

---

Неодмінною умовою підвищення рівня використання трудового потенціалу на підприємствах усіх форм власності, зокрема й у приватному секторі економіки, є раціональне використання робочого часу.
Законодавче регулювання робочого часу традиційно мало подвійне значення. З одного боку, воно визначало ступінь участі працівників у сукупній праці, неодмінній для існування всього суспільства, з другого – забезпечувало створення працівникам умов для відновлення витрачених у процесі праці життєвих сил, збереження здоров'я, розвитку особистості, виконання родинних обов'язків.
Це досягалося обмеженням тривалості робочого часу виходячи із рівня економічного розвитку суспільства, урахування умов і характеру праці працівників, їхнього віку і працездатності, визначення вимог до режиму праці, недопущення понаднормових робіт та іншими правовими засобами. КЗпП України регламентує у цілому зазначену спрямованість законодавства про робочий час.
Режим робочого часу працівників має установлюватися відповідно до режиму роботи підприємства, установи, організації (далі – підприємство) згідно з колективним договором. Регламентується режим праці і відпочинку згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками роботи (ст. 57 КЗпП України), затвердженими роботодавцем за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) (далі – профспілка) з урахуванням специфіки виробництва.
Раціоналізація режиму праці і відпочинку досягається через розроблення графіків виходу на роботу, встановлення кількості робочих і неробочих днів на тиждень (місяць), часу початку і закінчення робочої зміни, тривалості і порядку чергування змін. Цей режим впливає на працездатність, самопочуття працівників, величину і структуру розподілу їхнього неробочого часу.
В оптимальному графіку слід рівною мірою ураховувати виробничі потреби і потреби працівників, а також він має відповідати медико-фізіологічним вимогам, а то неминучими будуть порушення правил техніки безпеки, плинність кадрів, зниження якості продукції, продуктивності праці, дисципліни, збільшення понаднормових робіт, виробничі прорахунки, простої.
Одначе практика свідчить, що не завжди роботодавці розробляють змінні режими роботи і відпочинку з урахуванням ступеня механізації праці, важкості, інтенсивності, монотонності. Встановлюючи графіки змінності, не завжди враховують вплив фізіологічних і соціальних чинників, їх часто-густо не відбивають у колективному договорі. Спостерігається тенденція до зростання зловживань з боку роботодавців щодо використання робочого часу, забезпечення відповідних умов зайнятості найманих працівників.
Перехід до ринкових відносин, супроводжуваний економічною кризою, негативно вплинув на виробничу діяльність підприємств, унаслідок чого чимало тих із них, що працювали раніше у багатозмінному режимі, перейшли на двозмінний, а то і на однозмінний режим роботи.
На будь-якому підприємстві слід використовувати різноманітні форми організації робочого часу, застосовувати адміністративні заходи і процедури під час їх уведення, а також рекомендації щодо їх адаптації до діяльності підприємства і працівників у конкретних умовах.
Слід зазначити, що в економіці як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою застосовуються нові підходи до регулювання робочого часу – дерегуляція і гнучкість. Ці підходи зафіксовано у документах Європейського Союзу, зокрема у Директиві щодо концепції робочого часу, ухваленій 1993 року.
Ідея гнучкості робочого часу здобула повну підтримку з боку роботодавців.
Організація змінної праці поширилася практично в усіх виробництвах промислової діяльності і галузях економіки ще за радянських часів і поєднувалася зазвичай із запровадженням бригадної організації та оплати праці працівників. Із розпадом СРСР та економічною кризою ця система використання робочого часу зазнала значних втрат, але ввібрала досвід використання таких форм, як неповний робочий день, скорочений робочий тиждень, застосування розосереджених і гнучких графіків та інших форм організації праці, притаманних ринковим відносинам на виробництві. Але ці форми поки що мало поширені на промислових підприємствах України.
Із цього погляду вироблення методичних рекомендацій, у яких розглядалися б як раніше застосовувані стандартні режими змінної роботи, так і нові форми організації праці із використанням графіків змінності роботи, видається вчасним і неодмінним – як методична і практична допомога роботодавцям і відповідним фахівцям підприємств, що опікуються організацією праці на виробництві.
Змінну роботу у дві, три або чотири зміни вводять тоді, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму тривалість щоденної роботи, а також тоді, коли хочуть ефективніше використати устаткування, збільшити обсяг продукції або послуг, що надаються.
Робота працівників регулюється графіками змінності (роботи), які розробляє роботодавець і погоджує із профспілкою, а якщо її не створено, графіки роботи можуть передбачатися у колективному договорі.
Графік змінності (роботи) – це плановий документ, що регламентує час початку і закінчення роботи для кожного пра¬цівника за днями місяця. Під час побудови графіка за основу береться плановий робочий час місяця, але всі розрахунки виконуються з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку, що затверджує адміністрація підприємства за узгодженням із профспілкою, а для підприємств сфери обслуговування – і за узгодженням з органами місцевого самоврядування.
Графіки змінності (роботи) поділяються на графіки, які виробляються для безперервного та перервного виробництва.
Безперервні графіки застосовують, коли підприємство працює цілодобово сім днів на тиждень протягом цілого року. Для безперервної системи роботи підприємств застосовують графіки, а саме:
■ чотирибригадні двозмінні;
■    п'ятибригадні чотиризмінні;
■    трибригадні двозмінні (на ремонтних роботах).
Ці графіки можуть бути як із прямим, так і із зворотним чергуванням змін, з тривалістю робочої зміни 8 або 6 год.

---

---