Відповідно до ст. 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах незалежно від форми власності. Порядок проведення такого розслідування затверджується Кабінетом Міністрів України.

1 січня 2012 року набрав чинності новий Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 30 листопада 2011 р. № 1232.

Згідно з п. 7 Порядку розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема, від одержаного поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, отримання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків.

Пункт 15 Порядку визначає обставини, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1. Ними, зокрема, є виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, території підприємства або в іншому місці для виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків завдань роботодавця з моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі протягом робочого та урочного часу; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням, у тому числі на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності.

Відповідно до пункту 16 Порядку нещасний випадок не визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, зокрема, у разі природної смерті працівника, смерті від загального захворювання або самогубства (крім випадків, зазначених у пункті 15 цього Порядку), що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або слідчих органів.

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємства) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідний або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

Таким чином, в першу чергу слід з'ясувати, чи стався нещасний випадок з працівником в процесі виконаня трудових обов'язків, тобто, чи пов'язаний він з виробництвом. Якщо працівник потрапив у дорожньо-транспортну пригоду на власному транспортному засобі й загинув під час прямування з місця відрядження до місця постійної роботи, то такий нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом відповідно до п. 15 Порядку. Визнається пов'язаним з виробництвом також нещасний випадок, який стався з працівником у вихідний, святковий або неробочий день, якщо працівник спеціально відряджений для роботи в такі дні, тобто виконував свої трудові обов'язки.

Якщо ж дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинув працівник, сталася під час перебування у відрядженні в робочий день, але поза робочим часом підприємства, до якого він відряджений, або у вихідний день, який є вихідним за режимом роботи такого підприємства, нещасний випадок не визнається таким, що пов'язаний з виробництвом.

Згідно з п. 36 Порядку нещасні випадки зі смертельними наслідками підлягають спеціальному розслідуванню. Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку, яка утворюється відповідно до вимог п. 38-39 Порядку.

Під час проведення спеціального розслідування спеціальна комісія зобов'язана з'ясувати обставини і причини настання нещасного випадку та визначити, пов'язаний чи не пов'язаний нещасний випадок з виробництвом.

Таким чином, рішення щодо наявності чи відсутності зв'язку з виробництвом нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався з працівником під час відрядження, приймається комісією за результата­ми спеціального розслідування, яке проводиться відповідно до пп. 36-56 Порядку.

О. Назаренко, юрисконсульт ДП «Редакція журналу «Охорона праці»

Матеріал з журналу «На допомогу спеціалісту з охорони праці». – 2012. – № 3. – с. 61-62.